19 березня - день народження видатної української письменниці Ліни Василівни Костенко. Їй виповнюється 88 років.

Ліна Костенко народилася на Київщині, в невеличкому місті Ржищів у родині вчителів. За першою освітою вона педагог. Другу вищу здобувала у Московському літературному інституті.

Читайте також: 5 українських письменників, які претендують на Нобелівську премію

У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. У 1963 році зняли з друку книжку віршів "Зоряний інтеґрал", а книжку "Княжа гора" зняли з верстки.

У 1968 році написала листи на захист В'ячеслава Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті "Літературна Україна". Після цього ім'я Ліни Костенко в радянській пресі довгі роки не згадувалося. 

У 1987 році Костенко видала роман у віршах "Маруся Чурай", за який була удостоєна Шевченківської премії. У 2010-му, після фактично двадцятирічної перерви, письменниця презентувала своїм читачам і шанувальникам прозову книжку "Записки українського самашедшего".

Ліна Костенко – жива легенда. Її твори вивчають у школах та університетах. Попри таку популярність поетеса не любить надмірної уваги до себе.

Вона навіть відмовилася від звання Героя України - "політичної біжутерії не ношу". Каже, що просто робить свою справу, адже поклик письменника – писати.

Письменниця три роки тому приєдналася до гуманітарної акції "Другий фронт АТО". Ліна Костенко передала на фронт кілька збірок своїх поезій із побажаннями та словами підтримки.

Усі найважливіші філософські питання так чи інакше порушено в її творах: це й питання сенсу людського життя, швидкоплинності часу, діалектики духовного та матеріального.

Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
Бо в цьому схибиш — то уже навіки.

Твори Ліни Костенко на історичну тематику підносять ідею патріотизму, любові до Батьківщини, рідної мови, рідного народу, прищеплюють почуття причетності до своєї історії, культури, вчать на подіях минулого проводити аналогії до нашого сьогодення і приймати доленосні рішення з урахуванням історичного досвіду.

Буває, часом сліпну від краси.
Спиняюсь, не тямлю, що воно за диво,-
Оці степи, це не небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є — дорога, явори,
усе моє, все зветься — Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори.

***

Розп’ято нас між заходом і сходом,
Що не орел — печінку нам довбе.
Зласкався, доле, над моїм народом,
Щоб він не дався знівечить себе!

Цікавою є інтимна лірика Ліни Костенко. У віршах Ліни Костенко про любов передано весь діапазон цього найвищого і найсвятішого почуття: від потаємного спалаху душі до розумного усвідомлення кохання як щастя і випробування.

Я дуже тяжко Вами відболіла.
Це все було як марення, як сон.
Любов підкралась тихо, як Даліла,
А розум спав, довірливий Самсон.
Тепер пора прощатися нам. Будень.
На білих вікнах змерзли міражі.
І як ми будем, як тепер ми будем ?!
такі вже рідні і такі чужі.

Не знаю, чи побачу Вас, чи ні.
А може, власне, і не в тому справа.
А головне, що десь вдалечині
Є хтось такий, як невтоленна спрага.

Я не покличу щастя не моє.
Луна луни туди не долітає.
Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є.
Моя душа й від цього вже світає.

Творчість Ліни Костенко — визначне явище в українській літературі новітнього часу, її прикметною рисою є інтелектуалізм — рух, поезія, злети думки, яка осягає великі історичні простори, напружено шукаючи ключів до таємниць буття людини, нації, людства...

Читайте також: Президент поздравил Лину Костенко с днем рождения

Значущість поезії Ліни Костенко полягає в сутності самої поетеси, яку вона визначила так: "Я дерево, я сніг, я все, що я люблю. І, може, це і є моя найвища сутність".