Останнім часом почала звертати увагу на те, що в Україні є дві лінії поведінки із міжнародними організаціями та партнерами:

1) вони завжди і у всьому праві

2) ми тут самі собі раду дамо.

На жаль, майже відсутня лінія, в якій українська сторона вправно знаходить позицію, яка створює нові спільні інтереси, захищає українські та посилює наш міжнародний вплив.

Читайте також: Украина на пороге весны реформ – нужен шаг навстречу

Розмова «сам дурак» може комусь здаватися дуже сміливою, але на жаль, у нашому положенні залежності від підтримки міжнародної спільноти у частині відсічі агресору, є недалекоглядною. Разом із тим, ті хто без пояснень логіки прикривається «вимогами МВФ», опиняються у ситуації, коли всі сторони вірять вже у “crucial” роль саме міжнародних організацій, а не української влади.

Нещодавно я була у В’єтнамі і було цікаво спостерігати за тим, що попри те, що там реформи, навіть найболючіші було зроблено за підтримки та при консультаціях із МВФ та Світового банку, жоден із міністрів та лідерів не послався на них у своїх розмовах. Вони випромінювали повну впевненість у своєму курсі і повну відповідальність. Така собі дуже «горда» самостійна позиція. Це важко передати словами.

Ще раніше говорила із колегами із Турції і теж було цікаво як вони наполягали на тому, що всі рішення приймали самостійно і лише консультувалися із партнерами. Але Прем’єр там завжди говорив, що за всі реформи несе відповідальність радом із своїми колегами.

Читайте також: Бздури про винний у всяких бідах "тупий народ"

Цей пост про те, що шукаючи правильне рішення, розумні люди радяться із іншими, але представляють як своє!