Мало не щодня відшукую та відслідковую останні новини про високі технології, корисні розробки та винаходи, систематизуючи їх за потребою суспільства та користю винаходів для найпересічнішого громадянина будь-якої країни світу.

От, наприклад, браслет, що вимірює тиск та може вберегти тисячі життів, своєчасно подавши сигнал про небезпеку серцево-судинного захворювання.

Або розробка науковців у галузі біології: створення окремого виду грибів, що здатні поїдати чи якимось чином знищувати пластик, який зберігається в землі у вигляді відходів та має період розкладання сотні років.

Читайте також: Организация науки: как у нас, как у них и как надо

Про більш прикладні винаходи, як, скажімо, безпілотні таксі, додатки до смартфонів, за допомогою яких можна керувати холодильником чи будь-якою домашньою технікою, вже говорилося й не раз.

Але де у цьому всьому українська наука та українські винахідники? Гаразд, браслет для вимірювання тиску – це українська розробка. А решта? Який відсоток винаходів на зальну кількість світових розробок припадає на українських науковців? Питання риторичне не тому, що цього ніхто не рахував. А тому, що навіть не рахуючи, можна дати відповідь: "Мізерний".

Але чому так відбувається? Невже в Україні мало "просунутих" молодих талановитих винахідників та науковців? Ні, ні та ще раз – НІ! Такої молоді в Україні дуже багато. Але чого в Україні ще більше – так це "демотиваторів", котрі досі сидять в кабінетах та на кафедрах університетів, руйнуючи всіляке бажання молодих науковців розвивати свою ідею та створювати щось нове.

От уявіть собі: приходить студент-другокурсник до якогось "прохвєсора" на кафедру і розповідає, що винайшов, як за допомогою смартфону та додатку на смартфоні контролювати, скажімо вологість у кімнаті, щоб дистанційно вмикати кондиціонер, щоб економити на енергії чи ще щось таке. Наприклад, суто гіпотетично (я маю на увазі вищезгаданий винахід). А оцей "прахвєсор", замість того, щоб вигукнути щось на кшталт: "Геніально! Молодець! Відмінно! Залік!", дивиться на цього студента і питає, чи знає хлопчина, як працює реостат… Уявляєте собі цей дисонанс? Студент розповідає, що винайшов нову систему, що має не лише науковий, а й фінансовий потенціал, а йому у відповідь – "…реостат".

Невже в голові таких професорів не вкладається, що винахідники, наприклад додатку-гри "Pokemon GO", що за півроку принесла мільйони доларів прибутку, взагалі навряд чи знають не тільки, як працює реостат, а що це взагалі таке. Адже ті, хто знає, як працює реостат, займаються зовсім іншими речами.

Знаєте, друзі, як на мене, то в українській науці мало революціонерів не тому, що їх не існує, а тому, що є представники "класичної системи", котрі досі тримаються за "теплі викладацькі місця", опираючись на видані 10-15 років тому "монографії".

Цю систему треба якщо не руйнувати, то принаймні швидко, але кардинально змінювати. Адже принцип "знання заради знань" – вже давно не працює ані в науці, ані в освіті. Якщо взяти до уваги той таки реостат, то знання принципу його роботи має не просто нести якусь інформацію, а давати розуміння, де його можна використовувати та як це робиться. Решта – просто зайва інформація.

Згадайте Шерлока Холмса та його діалог з доктором Ватсоном, коли Ватсон дивується тим, що Холмс не знає банальних речей. Наприклад того, що Земля обертається навколо Сонця, а не навпаки.

"Можливо Ви праві, мій дорогий Ватсон. Проте мої очі мені кажуть абсолютно про інше. До того ж, що мені дає ця інформація? Ну припустимо, що Земля обертається навколо Сонця. Але для моєї роботи це абсолютно зайва інформація. Зрозумійте: людський мозок, – це горище, на яке можна запхати все, що завгодно. Бовдур так і робить. І тоді у найважливіший момент у купі мотлоху, на яку перетворюються непотрібні знання, важко щось знайти. А  на моєму горищі все впорядковано та все знаходиться на своїх місцях. І я будь-якого моменту можу знайти там все, що мені потрібно".

Читайте також: Липовые доктора наук: токсичная кормушка по производству диссертаций

Невже ви, друзі, не погодитесь із цим твердженням? А воно, до речі, і є тією основою та шляхом до систематизації, розвитку та, якщо хочете, майбутнього "народження" молодих талановитих вчених та винахідників.

То чому ж "Смартфон із пластиліну"? А тому, що це якраз відображає стан української науки. Нібито модна, сучасна, але цілковито непридатна для повноцінного використання річ. І доки ми споглядатимемо на це, як на належне, мовляв, красиво та охайно, а решта – не важливо, доти українська наука й буде скніти у тому безвиході паперових "монографій", написаних "професорами" задля "цементування" свого місця у вишах. А тим часом світова освіта та наука буде підкорювати космос та віднаходити вакцини від раку, рятуючи людство.