Слід детально розглянути ситуацію зі смертною карою в нашого найближчого Північного сусіда – Республіки Білорусь. 

У здавалося б цивілізованій країні (із ознаками диктатури) даний вид покарання досі існує і не просто існує, а й покарання приводяться до виконання.

У Білорусі на сьогоднішній день існують дві виключні міри покарання : довічне позбавлення волі та смертна кара. За непідтвердженими даними, станом на 31 січня 2018 року, за місяць у республіці було винесено “Смертні вироки” за три вбивства групою осіб Олександру Жільнікову та В’ячеславу Сухарко.

Як повідомив перший заступник Голови Верховного суду Білорусі Валерій Калінкович, у 2017 році до смертної кари в країні було засуджено п’ятьох осіб. У той же час, за 2017 рік до довічного позбавлення волі було засуджено трьох осіб.

Раніше білоруським правозахисникам було відомо про чотири “Смертних вироки” у 2017 році. Засуджено було жителя Мозиря (за вбивство двох своїх дітей), жителя Наровлі (за вбивство двох сусідів), та двох фігурантів справи “Чорних ріелторів”. За повідомленням Валерія Калінковича, п’ятий вирок було винесено Віктору Лєтову за вбивство співкамерника.

Слід зауважити, що виконання “Смертних вироків” у Білорусі відбувається шляхом розстрілу. Родичам засуджених не дають останнього побачення, їх не повідомляють про дату виконання вироку суду, також їм не видають тіла для захоронення та не повідомляють про місце поховання.

Комітет ООН із прав людини після розгляду справ проти Білорусі, що стосувалися смертної кари, постановив, що відмова повідомити рідним про дату смерті, місце поховання і відмова у видачі тіла — це “Залякування і покарання сім’ї шляхом навмисного утримання її в стані невизначеності та душевних страждань … рівносильне нелюдському ставленню”.

У день страти смертників у Білорусі проводять по одному через підземний прохід, зачитують відмову президента в помилуванні, уточняють анкетні дані, зав’язують очі і відводять у сусіднє приміщення. По сигналу двоє співробітників слідчого ізолятору ставлять засудженого на коліна перед щитом-кулеуловлювачем. Потім виконавець стріляє в потилицю.

Читайте також: Кремлевские рупоры уже и белорусов во главе с Лукашенко записывают в нацисты – Казанский

За не підтвердженими даними, камери смертників знаходяться в СІЗО № 1 Мінська або на Володарці.

У 2016 році в Білорусі було приведено до виконання 4 “смертних вироки”.

Зазвичай, від винесення вироку судом до приведення вироку до виконання проходить рік. Але цей час може різнитися в залежності від того, чи було оскаржено вирок та інших факторів.

За останні 20 років  до смертної кари в Білорусі було приведено до виконання близько 400 “Смертних вироків”.

Слід також зазначити, що останнім часом ЄС та Рада Європи неодноразово закликали владу країни відмовитися від Смертної кари. У 2017 році було зроблено дві таких заяви. Проте ці заклики не дають жодних результатів.

Заяви Європейських інституцій не залишилися непоміченими владою Білорусі. Як повідомляє Sputnik.by , Президент країни Олександр Лукашенко заявив, що готовий відмінити смертну кару в будь-який момент, якщо на це буде воля білоруського народу.

Це означає, що смертну кару в країні ніхто не буде відміняти, оскільки за даними опитувань більшість громадян країни підтримують її застосування.

При вирішенні питання смертної кари влада Білорусі постійно посилається на результати референдуму 1996 року, де за смертну кару проголосували 80,44 % учасників виборів, проти — 17,93%.

Також Лукашенко зазначив, що до країни з боку Європейських інституцій застосовують подвійні стандарти, оскільки від Білорусі вимагають відмінити смертну кару, проте до США такі вимоги ніколи не ставилися, хоча Європейські інституції завжди визнавали США більш прогресивною та демократичною країною. Далі наведемо пряму мову президента :

“Но когда от меня требуют, я говорю – давайте обсуждать с обществом. Мы спросим, но честно расскажем, и если люди проголосуют большинством против смертной казни, я в тот же день подпишу результаты этого референдума”. Когда я подписываю каждый указ по смертной казни – вы не представляете, что со мной творится. Я понимаю, что человека после этого уже не будет, Шуневич приведет (указ – ред.) в исполнение. И я требую материалы – за что. Но когда вижу, у меня кровь в жилах стынет”

Після винесення “Смертного вироку” у засудженого є право на оскарження вироку до Верховного суду Білорусі. Після рішення Верховного суду у засудженого залишається єдиний шанс — помилування від Президента (Лукашенка).

Цей шанс є дуже низьким, оскільки із приблизно 400 смертних вироків відомо лише про один випадок помилування президентом. За неофіційними даними, єдиним помилуваним є Сергій Потираєв, котрому вдалося передати листа із камери смертників на Володарці до правозахисного центру “Весна”.

У листі він описав обставини, за яких його справу було  сфабриковано. Пізніше, через рік, до правозахисного центру “Весна” надійшов лист Потираєва з колонії міста Глибоке, саме це і стало причиною для чуток про його помилування.

ФРАГМЕНТ ЛИСТА ПОТИРАЄВА

Помилування у Білорусі не означає звільнення від відбування покарання.

Помилування — це довічне позбавлення волі. Теоретично у помилуваного є шанси опинитися на волі. Після відбуття 20 років покарання, засуджений має право на розгляд спеціальною комісією питання про заміну йому невідбутої частини покарання на 5 років позбавлення волі.

Читайте також: Почему правильно говорить "Беларусь", а не "Белоруссия"

Але оскільки перший пожиттєвий вирок було винесено в Білорусі в 1997 році, то прецедентів ще не було.  

Також варто зазначити, що більшість противників смертної кари апелюють до того, що судова та правоохоронна система Білорусі не є досконалою та не застрахована від частих помилок. Прикладом може стати справа Мінських терористів, суду над якими народ країни не довіряв, проте їх було засуджено до найвищої міри покарання.

Судова помилка є одним із найпоширеніших аргументів, котрі використовують противники даного виду покарання. І з ними важко не погодитися, адже ще за часів СРСР було чимало випадків, коли замість серійних маніяків до тюрем потрапляли невинні люди, багатьох невинних розстрілювали, інші відбули значні строки ув’язнення.

Також прикладом може стати справа маніяка Ткача, який зараз розповідає, що за його злочини до цього часу продовжують відбувати покарання невинні люди.

Можна згадати справу Геннадія Михасевича – радянського серійного вбивці, в 1971-1985 роках вбив 33 жінки у Вітебській області (сам він зізнався у скоєнні 43 вбивств, але не всі були доведені в суді). У січні 1988-го його розстріляли.

Але поки Михасевича спіймали, за його злочини встигли засудити 14 невинних людей. Одного з них – Миколу Тереню – розстріляли, інший – Володимир Горелов – повністю осліп в камері, третій – Олег Адамов – намагався накласти на себе руки в тюрмі. Справи були сфальшовані, підсудні заявляли про побиття і погрози, але все одно отримали і відсиділи терміни – деякі по 10-12 років.

 Правоохоронці, котрі були причетні до фальсифікацій, а це майже 200 осіб, спокійно пішли на заслужений відпочинок, багатьох виключили із партії, багато відбулися доганами та звільненнями. До суду дійшли лише кілька справ, але навіть у цих випадках тільки деякі фігуранти отримали реальні терміни покарання.

Також слід розглянути ще одну показову Білоруську справу – справу Михайла Гладкова. Його було засуджено до 8 років колонії посиленого режиму за вбивство брата.

Спочатку йому було інкриміновано вбивство матері та брата. “А за Білоруською практикою — це смертна кара”. Правоохоронці не провели належного розслідування, сфабрикували експертизи.

На суді Гладкий повністю визнав свою вину, відсидів 5 років колонії та 1 рік і 7 місяців перебував на виправних роботах. Справжнього вбивцю Едуарда Ликова затримали в 2011 році по іншому обвинуваченню, під час слідства він визнав себе винним у вбивстві рідних Гладкова.

У 2013 році Ликова було засуджено до найвищої міри покарання та розстріляно.

Михайло Гладков намагався отримати відшкодування моральної та матеріальної шкоди, а також притягнути до відповідальності людей, які були причетні до фальшування справи та його незаконного засудження.

Проте у всіх судових інстанціях, а також у Слідчому комітеті та Генеральній прокуратурі, йому відмовили, посилаючись на те, що він визнав повністю свою провину і цього достатньо для вирішення судової справи в суді.

Щодо виконавців цього виду покарання – це окрема історія. У Білорусі збереглася практика Радянського Союзу, коли членів розстрільних команд всіляко захищають від викриття.

Колишні співробітники таких команд та діючі співробітники СІЗО розповідають про те, що після відмови Лукашенка в помилуванні до приведення вироку до виконання має пройти не менше місяця. Точну дату визначає керівник розстрільної команди і ця дата залежить від багатьох чинників.

Колишній керівник СІЗО Олег Алкаєв розповідає, що під час приведення вироку до виконання, задля збереження режиму секретності, знімається вся охорона СІЗО. Роблять це зазвичай вночі, щоб запобігти витоку інформації та бунту в СІЗО.

«Убить человека, который лично тебе ничего плохого не сделал, убить без злости, без накала страстей – это сложно.

Это на войне человек стреляет с большого расстояния, не знает, попал или не попал. И в него стреляют тоже. Это совсем другое. Поэтому и группа расстрельная была засекречена, поэтому и близкие, родственники, даже коллеги не знали, кто чем занимается. Убийство – всегда убийство, даже если по закону», – рассказывает Олег Алкаев.

Слід зазначити, що всі члени розстрільних команд ведуть подвійне життя, вони приховують те, чим займаються від рідних, друзів, колег.

Це дуже важко витерпіти, тому членами розстрільних команд стають лише психологічно та психічно врівноважені люди, котрі мають життєві принципи, котрі відрізняються від принципів та поглядів на життя більшості людей.

Отже, у сучасному світі питання застосування смертної кари навряд чи буде вирішено найближчим часом.

Число прихильників та противників даного виду покарання є приблизно рівним і, ставши на бік одних, влада приречена отримати засудження та протести з іншого боку.

Слід також враховувати те, що в деяких країнах, де застосовують смертну кару, є великі недоліки в правоохоронній системі та системі правосуддя, котрі настільки недосконалі та непрофесійні, що можливість судової помилки вимірюється як 50/50, і це дуже небезпечно для суспільства і влади.

На сьогоднішній день все частіше ми чуємо заклики до відновлення інституту смертної кари в Україні.

Перш ніж ставити це питання та робити заклики суспільству, потрібно чітко зрозуміти, що відновлення смертної кари в Україні неможливе без проведення Всеукраїнського референдуму та внесення змін до Конституції нашої держави.

Відновлення інституту смертної кари в Україні призведе до засудження з боку Європейських та міжнародних інституцій, введення санкцій щодо нашої держави, громадяни України в крайньому випадку можуть бути позбавлені можливості звернення до ЄСПЛ за захистом своїх прав та інтересів, а на сьогодні ЄСПЛ – єдина інституція, де громадяни України можуть добитися справедливості тоді, коли держава забуває про свої функції та обов’язки.

Слід звернути увагу на те, що на сьогодні в Україні засуджено до довічного ув’язнення більше людей, ніж в Російській Федерації.

Якщо врахувати різницю в кількості населення двох держав та рівню злочинності, можна зробити висновок про те, що українські судді дуже полюбляють застосовувати найвищу міру покарання, передбачену чинним Кримінальним кодексом України.

Неодноразово судді пояснювали даний факт тим, що, якщо суд першої інстанції винесе виправдувальний вирок, то він буде скасований судом вищої інстанції, а якщо вирок буде обвинувальний, то більше шансів, що він встоїть і не буде зміненим.

Також можна пояснити величезну кількість пожиттєвих вироків тим, що судді не відчувають відповідальності за життя засудженого і якби суддя міг засудити обвинуваченого до смертної кари, то він би тричі обдумав кожне своє рішення, кожен доказ та кожне свідчення як зі сторони обвинувачення, так і зі сторони захисту.