Загальна нервозність, що панує в нашому публічному дискурсі, в наших суперечках у фейсбуці та громадському транспорті, в політичних ток-шоу і розмовах на кухні – не вщухає, а лише набирає обертів. Маючи справжнього ворога, що загрожує самому існуванню нашої державності, ми не втомлюємося шукати нових ворогів. А коли не знаходимо, то призначаємо їх – тих із поміж нас, що мають інші погляди, думку, позицію.

Якщо ти за Порошенка, ти – зрадник України. Якщо ти за Тимошенко – ти ворог України. Гриценко, Наливайченко, Вакарчук, якщо ти висловився за них, ти – п’ята колона, агент Кремля, розхитуєш човен. Прізвище чи політична програма тут умовні, бо єдине, що робить тебе ворогом – відмінна від моєї позиція.

Читайте також: Онлайн-юрба: чим небезпечна культура ненависті у соціальних мережах

Підтримуєш Супрун? Значить, хочеш знищити Україну. Ти за вільний ринок землі? Тобто ти проти України. Вимагаєш пільгового розмитнення автомобілів? Цур тобі та пек. Кажеш, що субсидія – зло? Значить, ти на боці ворога. Ти за долар по вісім чи по тридцять? В обох випадках я припиняю з тобою спілкування, бо в мене на це є своя – єдина правильна, слушна й логічна – думка.

Ми розучилися слухати один одного, сприймати аргументи, спокійно вести дискусію, погоджуватися й заперечувати, а не шельмувати й звинувачувати. Здається, що існує якийсь план, який має сіяти внутрішній розбрат в Україні, плодити все нові й нові поділи між людьми – знайомими й незнайомими, всередині колективів і між давніх друзів, ба навіть всередині родини. Ми сперечаємося та сваримося, а не пробуємо знайти істину. Призначаємо винних і ворогів у колі своїх найближчих друзів, забувши про основоположне правило: кожен має право на свою думку. Не хочемо цінувати різноманіття.

Читайте також: Як боротися з фейками й чи варто розраховувати на перемогу

Зрештою, в нашій культурі – зокрема в узвичаєному етикеті ведення дискусій – немає поняття, яке англосакси називають "agree to disagree". Його навіть важко перекласти українською влучно. Може, так: погодитися не погоджуватися? Або: кожен залишається при своїй думці/позиції.

Ця фраза вживається, коли сторони дискусії (суперечки) з’ясували свої позиції й усвідомили, що жодна зі сторін не збирається їх змінювати. Тому просто легше покласти край цій дискусії та розійтися, залишившись кожен при своїй думці. Наголошую: розійтися, не вважаючи іншу сторону більш дурною, недалекою, обробленою ворожою пропагандою чи, не приведи Господи, взагалі ворогом, що "розхитує човен зсередини". Часто до цієї фрази додають і запевнення в пошані: "I respectfully agree to disagree".

Не погоджуєтеся з автором цих рядків? Тоді просто "agree to disagree" – погодьмося не погоджуватися.

Найкращі публікації з блогів відтепер у твоєму месенджері! Підписуйся на UAINFO у Telegram: https://t.me/uainfo_org