З таксі в Києві останнім часом відбуваються явно негативні зміни.

Коли з'явився Убер, радості не було меж. 99 відсотків машин були чистими, мінімум охайними, водій питав про гучність музики, відкрити чи закрити вікна, чи не заважає кондиціонер. Й так далі, звичайні речі, які на автоматі сприймаєш. Та й взагалі, водії справляли враження, нарешті, людей, які поважають свою роботу. Вони під'їжджали за адресою, під під'їзд чи місце виклику.

Потім щось невловимо стало мінятися. Звичайно, люди бувають різними і кожен конкретний випадок може бути іншим. Тому спочатку я на "отдєльно взятиє недостатки" не звертала уваги, ну, з ким не буває.

Далі випадки неприємні, некомфортні такі, напівхамство, напівнедбалість, неприємні запахи, дивнуваті водії, гучний музон, підрізання інших машин, вискакування на смугу громадського транспорту, роздратування, безкінечне прилипання в телефон чи розмови по телефону стали просто котитися валом. Я все думала – "та що ж таке, ще ось недавно нічого такого не було..." Це мені просто не щастить.

Читайте також: В Киеве решили демонтировать троллей, который находится у Арки дружбы народов

Одного водія я особливо запам'ятала. Він гнав, підрізав, вискакував на заборонену смугу, я промовчала раз, два, а потім спитала – "а чому Ви їдете в недозволеній смузі?". А він мені миттєво – "А чого небо сінє, а чого ями на дорогах, а чого поліція дебільна, а чого ця страна така ідіотська..." І цих "а чого" у нього було ще з штук 5-6. 

Він дуже чітко і впевнено це говорив. Якби не суржик, то прямо звучало, як філософський монолог з якоїсь п'єси. А потім він додав – "і вобще, я – корєнний кієвлянін, і знаю, як нада їздить!". Цей аргумент мене переконав, я вмовкла і просто потім поставила йому низьку оцінку на їхньому ресурсі.

Але далі моє таксі-невезіння підозріло переходило у систему. Один водій не знав, де знаходиться залізничний вокзал і це мене реально налякало. Бо для таксистів – залізничний вокзал, як для рибини – вода.

З Убером історія завершилася і я, змахнувши скупу сльозу, повернулася до напівзабутого Уклону. Але система явно пустила своє совкове, ніби майже всохле, коріння далі. Ті, кого ми стали називати водіями, знову почали, як ніби за помахом чарівної палички злого чарівника, перетворюватися у неприємне слово "воділа".

З усіх боків я стала чути історії про непрофесійних, м'яко кажучи, таксистів. Пасажири їх сильно дратують. Буквально вчора я прочекала таксиста значно довше призначеного часу, стояв не там. Що ж, буває. 

Але коли він нарешті вигулькнув із страшним вижчанням з-за рогу, уся вулиця перелякалася. Ставши за два переходи від мене, він висунувся у вікно і почав сильно репетувати – "дєвушка, женщіна!!!". Я спочатку навіть не зрозуміла. звідки крики, бо чую добре, а бачу – не дуже, тим більше в темноті. А, виявляється, він кричав, щоб я до нього бігла через два переходи, бо йому, машиною, лінь вивернути пару метрів до мене. 

Читайте також: Дни футбола в Киеве: подбиваем итоги

Він таки під'їхав, бо женщіна стояла на місці, дуже надувся на мене і всю дорогу навіть його спина виглядала ображеною.

Я про це все пишу, не тому, що я – цяця мальована. Усілякі випадки бувають, життя міське, так, воно нервове.
Просто якось стало багато оцієї поверховості. 

Усі незадоволені в принципі тим, що вони мусять працювати. Усі не хочуть порахувати до десяти, перш, ніж почати обурюватися, галасувати та робити нікому нецікавий аналіз явищ та подій, усі нарікають, роблять ротом незадоволену "курячу дупку", для багатьох – усі навколо не такі. 

Інфантильність суспільства – легка здобич для циніків та ворогів. 

"А воно мені нада", "не хочу, не буду", "тупу, тупу ніжкою, не під"їду, куди треба", "не зроблю хорошу справу, бо поруч хтось, хто мені не подобається", "ета страна", "етот город", "всі вони одінакові", " та я за таку маленьку цукерку (читай: нещасні шість-сім тисяч) і пальцем не поворухну". 

Надто багато "недо" і "над". Недороблена робота, власна надоцінка, "недоїханий" водій, надмірність дилетантства, швиденьке, за гарячими слідами, співчуття, недовідчуте чиєсь горе і непотрібні наслідки від надмиттєвої реакції.

Середина тому і називається золотою, що вона – між "над" і "недо". І часом як важко її знайти. Але ж як потрібно. Тримати рівновагу, баланс, не губити себе. Щодня шукати золоту середину.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram