Досягнення реальні, симулякри та піар ГПУ

Отже, «спецоперація» українських спецслужб із розкриття замаху на А. Бабченка стала «темою номер 1» українського інформаційного простору, що досить логічно. Відома постать. Драматична загибель. Масова реакція. Емоційний запал та загальний осуд. Потім «воскресіння» російського журналіста, що викликало ще більш бурхливу реакцію. Загальна радість та захоплення.

Все це зрозуміло і прогнозовано. Так само зрозуміло, чому вітчизняні спец-служби подають все це як видатне досягнення самих себе. Треба ж і їм чимось іноді хизуватися? Але що ми маємо у «сухому осаді»? Якщо відкинути емоційну реакцію?

По суті, ми маємо справу із своєрідними емоційними гойдалками. Смисл цієї нескладної технології психологічного впливу полягає у тому, що тебе спочатку «знищують» важкою новиною, а потім наповнюють нечуваним зарядом оптимізму, сповістивши, що та перша новина була неправдивою. У підсумку – не змінюється нічого, але ти, пройшовши шлях від морального занепаду до вершин радощів, ще деякий час точно відчуватимеш оптимізм та радість.

Так і тут. Спершу новина про чергове політичне вбивство, яке, імовірно, було інспірованим з боку іноземних спец-служб ворожої держави. Це породжує гнів, доповнений відчуттям тотальної безпорадності та неможливості впливати на події у власній державі. Згодом виявляється, що герой – живий, а все це «операція українських спецслужб». І гнів моментально трансформується у гордість.

В цьому контексті варто згадати те, яким чином розвивалися події. Зокрема, пройшла майже доба від першого повідомлення про вбивство А. Бабченка. Ніхто не поспішав розповідати, що все це було інсценуванням навіть і після затримання усіх фігурантів «замаху». Ні, вичікували відповідного брифінгу, аби явити журналістам героя. Персонально та ефектно. Звісно, поруч із В. Грицаком та Ю. Луценком.

Читайте також: СБУ показала, як затримала замовника вбивства Бабченка. ВІДЕО

Присутність Генпрокурора в цій ситуації виглядає взагалі ну дуже цікаво. Загальновідомо, що за масштабами власної «піароманії» він явно не поступається своєму куму – діючому президенту П. Порошенку. Будь-яка подія – це потенційний інформаційний привід для Генпрокурора. Можливість «засвітитися» на ТБ, сказати щось про «рішучу» боротьбу із злочинцями. Пригрозити уявним ворогам. Пообіцяти мільйон кримінальних справ і т.д. Звісно, на практиці все це виглядає трохи по-іншому.

«Мутні» спроби тиску на опозиційний депутатів

Нещодавно Генпрокурор спробував вчергове пропіаритися на темі притягнення до відповідальності народних депутатів. І тут теж немає нічого нового. Народ своїх «представників» у нас не дуже любить, а тому радо сприймає будь-яку інформацію про бажання правоохоронців їх «засадити». І Луценко постійно розказує про стоси подань про притягнення до відповідальності нардепів, які начебто ледь не лежать у його портфелі.

Однак на практиці із цього легендарного «портфеля» подання Генпрокурор дістає украй економно.

Наприклад, не так давно він, начебто, вніс до Верховної Ради подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата від "Опозиційного блоку" Олександра Вілкула.

Звісно, це все подається як якесь колосальне досягнення правоохоронців, і початок якогось масштабного притягнення до відповідальності депутатів. Однак навіть побіжного вивчення того, що ж саме інкримінують Вілкулу, досить, аби зрозуміти, що все це навряд чи матиме якісь перспективи.

Читайте також: Бутусов: История Бабченко – уникальный опыт

Отже, згідно до подання Генпрокурора, екс-голова Дніпропетровської ОДА Вілкул "протягом 2011-2012 років видав розпорядження про зміну цільового призначення земельних ділянок площею 21 га нібито із земель запасу с/г призначення (пасовища), а насправді із земель колективної власності пайщиків двох сільськогосподарських підприємств Нікопольського району". Важко уявити, що все це послугує причинами для серйозної справи. Так – повітря поганяти.

Як тут не згадати спроби притягнення до відповідальності В. Новінського – колеги по фракції «Опозиційного блоку» того ж Вілкула. Там взагалі був якійсь тотальний сюрреалізм у дусі Сальвадора Далі. Якісь монашки, монахи, патріархи… Зрозуміло, що наслідків не було. І їх, власне, ніхто і не очікував. Так, натиснути на «Опозиційний блок» - більше ніхто нічого і не хотів.

Або вершина «правоохоронної думки» - «винайдення» а потім «скасування» т.зв. «вишок Бойка». Як відомо, про ці всі легендарні вишки говорили дуже давно, але нещодавно Генпрокурор Ю. Луценко офіційно їх «скасував». Сказав, що немає і не було у прокурорів жодних фактів зв’язку газодобувних платформ та лідера «Опозиційного блоку». Правда, цю заяву ніхто не помітив, оскільки вона повністю загубилася на тлі розгляду «справи Савченко». Але, фактично, скасування «вишок Бойка» у цій ситуації виглядає як розпис у тому, що всі подібні історії використовувалися виключно з метою досягнення певної політичної доцільності.

Власне, всі подання проти депутатів «Опозиційного блоку» яскраво виринали але потім якось дуже непомітно згасали, коли виконували свої задачі, які обмежувалися політичною доцільністю та особистим піаром «правоохоронців».

«Дай газу», або «енергетичний піар»

Ще одна цікава тема, яку зараз в ГПУ активно використовують для власного піару – питання газорозподільчих вузлів та облгазів.

У травні Господарський суд Києва мав розглядати позови Генпрокуратури до газорозподільних компаній ПАТ "Рівнегаз" і ПАТ "Полтавагаз". Позовні вимоги ГПУ до "Рівнегазу" становлять 73,4 млн грн, до "Полтавагазу" — 132,3 млн. Генеральна прокуратура України звернулася до суду з позовами до п'яти газорозподільних компаній (облгазів) — "Волиньгазу", "Львівгазу", "Полтавагазу", "Рівнегазу" і "Харківгазу". ГПУ вимагає в судовому порядку: 1) розірвати чинні з 2012 р. договори на господарське відання газорозподільними мережами з цими компаніями; 2) стягнути з облгазів недоотриманий дохід у вигляді орендної плати (втраченої вигоди) за безоплатне використання майна за весь термін користування.

Самою прокуратурою це подається як спроба «зідрати з клятих олігархів» оплату за користування газорозподільчими вузлами, якими ті начебто користаються безоплатно.

Що ж маємо у реальності?

Відповідно до діючого законодавства заборонено оренду газорозподільних мереж, а тому відсутні підстави для стягнення збитків у вигляді недоотриманої орендної плати, і на момент укладання договорів господарського відання така форма була чинною.

На момент укладення договорів господарського відання і до цього часу законодавством заборонено оренду газорозподільних мереж, а тому відсутні підстави для стягнення збитків у вигляді недоотриманої орендної плати. Більше того, облгази здійснювали натуральну (не грошову) оплату за користування майном шляхом витрат на збереження, розвиток, ремонт державного майна у розмірі амортизаційних відрахувань 350–400 млн грн щорічно. Визнання договору недійсним означає право сторін на двосторонню реституцію, а отже, право облгазів ставити питання про стягнення з держави понесених витрат на державне майно.

Отже, якщо подати все просто, то ситуація виглядає наступним чином. Якщо Генпрокуратура «виграє» позов, і доб’ється стягнення з облгазів «оренди газорозподільчих вузлів», то останні подадуть зустрічний позов про стягнення грошей, які вони вклали в амортизацію цих же вузлів. У підсумку це ще питання, чи одержить держава більше, ніж може втратити за підсумками усіх цих «судових серіалів».

Але й платити умовну «оренду» газорозподільчих вузлів облгаз буде єдино законним способом – за рахунок грошей, зібраних з громадян за оплату своїх послуг. Тобто, шляхом чергового підвищення тарифів.

Отже, «велика перемога ГПУ», що хоче «зідрати з олігархів гроші за користування державними газорозподільчими вузлами», при уважному розгляді може мати наступні наслідки:

- облгази зможуть відсудити сотні мільйонів за «амортизацію» цих вузлів;

- всі додаткові затрати облгазів можуть бути перекладені лише на споживачів – громадян.

От така «перемога».

В пошуках «перемог»

Зрозуміло, що в такій ситуації Генпрокурор зацікавлений у тому, аби знайти якомога більше «перемог», аби погрітися й самому у їх «променях».

Тим більше, що до числа проблем ГПУ можна віднести не лише згадані вище «кейси», але й загальний провал усіх резонансних справ, які дісталися Луценкові у спадок: від «справи Януковича» і до «справ Майдану».

Тепер ще раз подумаємо щодо «справи Бабченка».

Все, що ми про неї знаємо – це зі слів представників ГПУ та СБУ.

Фактично, весь її смисл – це інсценування вбивства, яке, до речі, подали як дещо абсолютно серйозне не лише у вітчизняних ЗМІ, але й у Радбезі ООН. Тепер не зрозуміло, як Україна пояснюватиме цю ситуацію.

Досягнення правоохоронців у даному випадку засновані не стільки на самій ефективності їх роботі, а на «вірусному» характері контенту, на емоційності інформації, яка була подана, на названому на початку ефектові «інформаційних гойдалок».

Фактично, це типова інформаційна операція, реалізована професіоналами подібного впливу, що має досить опосередковане відношення до юриспруденції. Це – симулякр (імітація реальності), який, очевидно, досить ефективно замістив «діру» в інформаційному просторі.

Власне, тут і є найбільша небезпека. А що якщо ВСІМ СПОДОБАЄТЬСЯ виробляти симулякри?

По-перше – це просто.

По-друге – це ефективно. Так про тебе говорять без особливих зусиль.

По-третє – це дозволяє зробити позитивною будь-яку ситуацію.

А особливо все це цікаво у переддень виборів. Чи не зведеться вся діяльність правоохоронців протягом наступного року до симулювання?

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram