В Україні всі постійно говорять про «євроінтеграцію» - політики, громадські активісти, журналісти… Кожен, звісно, розуміє при цьому щось своє, однак у будь-якому випадку велика частка громадян України розуміє цей процес, у першу чергу, як приєднання до таких ключових міжнародних інституцій як Європейський Союз та НАТО. Якщо перший є, у першу чергу, економічним об’єднанням країн Європи, то друга організація – це військово-політичний альянс.

Водночас, хоча військові питання є ключовими для НАТО, а економічні – для ЄС, проте всі європейські структури завжди декларували базовий характер цінностей «єдиної Європи» для того, аби здійснювати своє розширення. І серед цих цінностей провідне місце займає питання захисту прав людини, до якого завжди дуже відповідально ставилися у Європі.

На даний момент питання євроінтеграції України перебуває у «підвішеному» стані. З одного боку всі «єврочиновники» регулярно декларують «політику відкритих дверей». З іншого – жодної конкретики щодо умов та термінів приєднання України до ЄС та НАТО поки що ніхто назвати не може. Зрозуміло, що причини тут комплексні.

Це і складнощі з інтеграцією каїн Східної Європи, це і кризові явища у ЄС від «навали мігрантів», це загрози розпаду Союзу після «Брексіт». Зрештою, не будемо забувати про фактор україно-російського військового конфлікту, що триває. Однак публічно більшість з цих причин ніхто озвучувати не буде. Будь-які відмови та обмеження ЄС та НАТО, здебільшого, полюбляють прив’язувати саме до «ціннісних» моментів та захисту прав людини.

Читайте також: Как вступление в ЕС повлияло на страны Восточной Европы. ИНФОГРАФИКА

Тому вирішення питання прав українських громадян на даний момент є базовим для євроінтеграції, адже якщо у нас будуть серйозні проблеми у цій сфері, то будь-який скептично налаштований до євроінтеграції України чиновник з ЄС буде матиме прекрасне пояснення для блокування «руху Укаїни до Європи».

І треба визнати, що певні, досить серйозні проблеми у нас є. І йдеться навіть не про проблеми з міжетнічними взаєминами, «мовними питаннями» або проблемами з дискримінацією тих або інших груп. Мова, у першу чергу, про реалізацію в Україні рішень «Європейського суду з прав людини» (ЄСПЛ).

З тих пір як Україна приєдналася до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (відомої як «Європейська конвенція з прав людини) та приєдналася до Ради Європи, звернення українських громадян до Європейського суду з прав людини – звичне явище. Проте, лише 10 % винесених Судом рішень виконуються українською владою.

Протягом 2013 року Україна програла за позовами в ЄСПЛ майже 33 млн євро, у 2014 році — майже 7,7 млн євро. За кількістю невиконаних рішень Україна посідає 4 місце серед усіх країн-членів Ради Європи. Перше ухвалене ЄСПЛ рішення щодо України стосувалося саме скарг на невиконання рішень національних судів «Кайсин та інші проти України», 2001 року). З 1999 року ЄСПЛ отримав близько 29 тис. заяв такого типу.

Проблеми з виконанням рішень ЄСПЛ – це не «жарти», адже завдяки цьому будь-який недоброзичливець нашої держави має всі підстави стверджувати, що Україна ігнорує фундаментальну цінність Європи – захист прав людини. Відповідно, це може бути формальним критерієм для призупинення подальшої євроінтеграції України.

Причини подібного стану справ – комплексні. Вони стосуються як проблем із вітчизняним законодавством, так і особливостями функціонування поки що не до кінця реформованої української судової системи. Зокрема, на заваді успішній реалізації судових рішень в Україні стає встановлення мораторіїв, які унеможливлюють виконання рішень судів у примусовому порядку щодо тих чи інших категорій господарюючих суб'єктів, а також елементарний брак коштів у державних підприємств, установ, організацій. Не будемо забувати і про ухвалення популістських «соціальних» законів, не підкріплених можливостями державного бюджету.

У кінцевому рахунку, після того як наплив звернень з України став дуже серйозним, ЄСПЛ ухвалив пілотне рішення по справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», де вказав, що проблема є системною та потребує негайного усунення. А 12 жовтня 2017 року ЄСПЛ прийняв рішення по справі «Бурмич та інші проти України» у якому закрив провадження у 12 148 справах і передав до держави Україна та до Комітету Ради Міністрів для прийняття заходів загального характеру, встановивши строк у 2 роки протягом якого ці заходи мають бути впроваджені.

На даний момент вітчизняний Мінюст всерйоз займається вирішенням даної проблеми, в рамках чого розроблено законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо подолання проблеми заборгованості держави за рішеннями судів» (#НіБоргамДержави).

Згідно до цього законопроекту передбачається створення Механізму виконання для заявників, перерозподіляються кошти з бюджетної програми Мін’юсту на бюджетну програму Державної казначейської служби для виконання судових рішень, встановлюється черговість виконання рішень суду, а також – компенсація за тривале невиконання рішення національного суду у розмірі 10% від присудженої суми. Також у законопроекті передбачене скасування мораторіїв та інших заходів, що перешкоджають виконанню судових рішень щодо державних підприємств.

Читайте також: Страны ЕС согласовали все условия по окончанию программы финансовой помощи Греции

Тому надзвичайно важливо, аби парламент найближчим часом ухвалив цей закон, що би дозволило суттєво знизити навантаження з боку рішень ЄСПЛ на бюджет України. Ще більш важливим є відсутність подальших популістичних законодавчих ініціатив з боку Верховної Ради. Все це дуже серйозно, адже зараз продовжується боротьба за європейський вибір України.

Зрозуміло, що Росія прагне усіма можливими способами заблокувати євроінтеграцію нашої держави, використовуючи для цього будь-який привід. Тому, очевидно, Мінюст не може залишатися на самоті у протидії серйозній юридичній загрозі та повинен одержати у цьому питанні всебічну підтримку з боку законодавчого органу та громадянського суспільства.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram