Коли ми читаємо Біблію, то часто дивуємося: чому її персонажі так прив’язані до поклоніння ідолам? Коментатори пояснюють: традиція тоді була така, всі мали сильний потяг до поклоніння ідолам. Але оскільки навколо нас ідолів немає, і нас не тягне ним поклонятися, то виникає питання, що же змінилося у світі. (Всі спроби надати іменам ідолів розширеного значення, наприклад, перекладати ім’я якогось ідола як «багатство» і на цій підставі стверджувати, що біблійні пророцтва мають на увазі й критикують поклоніння багатству, — це дуже розширене трактування, що аж ніяк не відповідає духу тих епох.)

Інтегральна динаміка трохи допомагає. У світі тоді панувала червона парадигма, яку можна стисло охарактеризувати як «право сили». Сильному можна все, і ми бачимо це в Біблії на кожному кроці — саме з таким підходом борються пророки, насаджуючи етичну картину світу (синя парадигма). Але їхня проповідь залишається почутою невеликою кількістю людей. Решту же так і тягне до ідолів. У чому справа?

Справа в тому, що червона парадигма вперше приносить у світ поняття власності. Раніше (фіолетова парадигма) права власності не існує, майно є спільним для роду. Крадіжка у первісних суспільствах не вважається злочином, натомість найгірший злочин — це відмова поділитися зі своїм. Світ червоної парадигми побудований на понятті власності. Кожна річ комусь належить: речі належать власнику, худоба належить господарю, раб належить пану, жінка належить чоловікові, мешканці міста належать царю, і так далі.

Читайте також: Письменниця: Україноцентрична культура є гарантом збереження держави

А як бути з такими великими об’єктами, які начебто нікому не належать, — обширами земель, лісами, горами, річками? Вони теж комусь належать, тільки ми не бачимо цих супер-власників. Отже, безіменні духи фіолетової епохи отримують імена і власність, тепер вони стають баалами («баал» семітськими мовами — господар, власник). Кожна місцина отримує свого Баала, власника території, якому поклоняються всі царі, а з ними і мешканці цих теренів. (Біблія подекуди наводить власні імена баалів, а часом ні: в тому немає потреби, бо ім’я баала співпадає з іменем території, Баал Пеор є власником Пеору з усім, що на тих теренах є.

«Баалізація» територій відбувається не лише на Близькому Сході, а по всьому світу, бо час пантеонів ще не настав. Ці імена значною мірою збереглися, адже топоніми здатні пережити декілька тотальних генетичних і мовних змін населення; про спадок дослов’янських мешканців України, що зберігся на наших мапах, багато писав проф. К.Тищенко.)

Треба зазначити, що час для ідеї універсалізму ще не прийшов, тому суспільна думка не здатна зробити наступний крок від власників територій до Творця всього світу.

Отже, уявіть собі типового мешканця світу червоної епохи, який знає: кожною територією володіє певна вища істота. Очевидно, з цією істотою треба мати гарні стосунки, тим більше що всі сусіди й родичі вважають так само. Що же стосується ідей етики та універсалізму (ці дві концепції сильно пов’язані, про це наступного разу), то їх проповідують якісь незнайомі люди, які до того ж іще не місцеві. Звідки їм знати просту правду, що на наших теренах дощ залежить від власника території, від баала?

На наступних історичних етапах, коли великі обшири об’єднуються, всім баалам треба якось співіснувати. Щоб запобігти сепаратизму, аби шматки об’єднаної території не воювали між собою, створюється пантеон, а власник найкрутішого місця стає в ньому головним. Решта розбирає собі не так шматки території (хоча й це залишається), як абстрактні поняття — мудрість, війна, любов, худоба, земля, море, вогонь тощо. Такому переходу від баалів до пантеону сприяє й переселення в інші місця: старі боги залишаються, але тепер у них інша робота, берегти худобу, подружні почуття та успіх на війні.

Зазначу, що люди червоної епохи беруть приклад зі своїх богів, або ж навпаки, боги з людей: вони б’ються, крадуть, підставляють, інтригують, мають любимчиків тощо.

З поширенням етичного монотеїзму (а також етичного кармічного атеїзму) ідоли зникають, хоча не повсюдно. Я сам бачив у королівському палаці Бангкока золоте теля, якому приносили пожертви (на щастя, лише рослинні). Часом середньовічне поклоніння святим виходило за рамки християнства та скоріше нагадувало давні часи, особливо коли йшлося про покровителів міст. Але поступово ці залишки старої свідомості витісняються найголовнішими універсальними фігурами, що несуть етичне послання.

Червона епоха принесла у світ багато насильства, але водночас — поняття власності, розподіл праці, організацію, міста, релігії тощо. Щоб познайомитися поближче з людьми цієї епохи, поспостерігайте за 5-річними дітьми.

Читайте також: Травми Європи в ХХ столітті

Чи залишилося ідолопоклонство у нашому світі? Так, але це не поклоніння багатству чи славі чи якимось іншим абстрактним речам (навряд чи хтось повторює ритуали Скруджа МакДака, тож «поклоніння багатству» є скоріше мовним зворотом, ніж формою релігії).

Залишки ідолопоклонства у нашій свідомості — це віра в те, що світ поділений на шматки, якими керують певні конкретні сили, всемогутні на цих теренах. Віра у всесильних олігархів, батьків мафії, президентів, прем’єрів, мерів, а також у таємний світовий уряд, світову змову банкірів / нафтових королів / розвідувальних служб тощо. Натомість люди модерну знають, що світом керує складний баланс різноманітних сил, в якому багато залежить від кожної людини. Іншими словами, світом править не таємна ложа, а явна лажа. І це накладає певні зобов’язання на кожного з нас.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram