Андрій Цаплієнко писав свою книгу по дорозі на фронт та повертаючись з репортажів. Я читав її теж у дорозі – під час довгої подорожі автобусом. Занурювався в її атмосферу та не помічав пейзажів за вікном, злився на водія, коли він зупинявся і доводилось перериватись та виходити з транспорту.

Щойно я був серед руїн Дикого Поля, і ось автобус гальмує і я вже за стіною – у мирному, спокійному житті. Атмосфера книги поглинала мене, описані події тримали у напрузі, змушуючи хвилюватись і одночасно прочитане навівало спокій, адже у книзі ми вже перемогли Росію. В нас усе добре і ми живемо у прекрасній європейській країні, а всі жахи залишились за стіною, яка відділяє нас від них, – у Дикому Полі. Вони ще небезпечні, вони все ще намагаються зруйнувати наше життя, бо руйнація – те, чим вони живуть, що живить їх, але…

Читайте також: На кожного нашого загиблого під Авдіївкою припадає вісім вбитих ворогів – Цаплієнко

Не буду відбирати в майбутніх читачів задоволення, переказуючи сюжет. Скажу лише, що вважаю книгу пророчою. У реальному житті ми вже зупинили ворога і це наша перемога. Пройде час і ми відкинемо його за кордони і тоді зведемо стіну. Можливо, не матеріальну, але ментальну, культурну, економічну. Хай залишаються у своєму Дикому Полі і тішаться зі своєї споконвічної рабської філософії – вигаданий «Третій Рим», у якому досі туалети гірші, ніж були у Римі справжньому 2500 років тому.

Читайте також: Существует всего два способа вернуть Донбасс, – Цаплиенко

Андрій Цаплієнко пише, що по суті своїй Мокшанські болота не змінились з часів заснування там Москви. Хитрість, безпринципність та жорстокість вважаються основними рисами характеру, необхідними для того, що вижити. Так сталося історично. Так буде ще багато-багато років. Можливо, якщо б їх діти побачили інше життя – те, що за стіною, можливо, якщо б вони почали жити справжнім життям, а не вигаданим, зрежисованим пастухами, які змогли очолити стадо, бо були ще жорстокішими та хитрішими…

Не ми будуємо цю стіну. Вони будують її своїми вчинками впродовж віків, і нам треба бути уважними та обережними, бо нам цю стіну випало пильнувати і у ближньому майбутньому добра з-за неї годі чекати.

«Стіна» – книга, яку наші нащадки у 2054 році будуть гортати і запитувати себе: «Звідки він знав?». 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram