В історії того чи іншого українського роду – ключ до розгадки причин такого явища, як відсутність в сучасній Україні національної еліти. Тобто вона існує, але не має впливу на процеси державотворення і невідомо, коли його отримає. Я кілька років досліджувала історію одного роду, життя якого пов’язане з містом Дрогобичем у Галичині, центром солеваріння. Своє родове прізвище засновники роду отримали як шляхтичі – землевласники, що володіли своєю часткою і в солеварінні. А починали як воїни Грюнвальда. Внаслідок невідомих пертурбацій вони втратили землю в своєму селі і перебралися до міста. Причина – не хотіли стати римо-католиками. У XVI столітті вони були міщанами Дрогобича, кілька з них стали райцями й лавниками при магістраті, але, можливо, внаслідок Хмельниччини, виявилися незручними і їх витіснили в передмістя, своєрідне гетто для православних та євреїв. На життя міста вони більше не мали впливу.

Австрійська окупація  позбавила їх шляхетства остаточно. Вони або не могли, або не мали коштів його підтвердити. Тоді й позникали і придомки зі шляхетських прізвищ. На початку XIX століття не всі мають навіть статус передміщан, який звільнював від панщини. Деякі історики вважають передміщан маргіналами, прирівнюючи їх до селян, але це все виверти колоніальної свідомості. Витіснені із власних осідків, усунені від міського життя, вони насправді були хранителями української ідентичності. Перевертнів серед цієї соціальної групи було дуже мало. Честь роду попри втрату шляхетства була пріоритетною. Навіть навчаючись польською та німецькою мовою, ці мешканці передмістя не асимілювались.  

Читайте також: Україна як пустеля: звільнитися від орієнталістського міфу

У другій половині XIX століття саме вони, передміщани, стають активними учасниками культурного національного відродження і намагаються дати своїм дітям гімназійну й університетську освіту. Але нелояльність до влади, а з іншого боку – її недовіра, не дають їм зробити кар’єру, наприклад, урядовця чи політика. Деякі емігрують за океан.

ХХ століття – час політичних репресій і фізичного знищення давніх українських родів, внаслідок яких гинуть найбільш активні й національно свідомі особи. Совєтський режим відбирає в колишніх передміщан землю, будинки й не довіряє їм. Вони можуть сягнути певного щабля у службовій кар’єрі, але ніколи не стануть ні директорами шкіл, ні керівниками промислових підприємств. Завжди на третіх ролях, тим паче що співпрацювати з КДБ чи міськкомом Компартії їм не дозволяє сумління та репресовані родичі. Центр міста займають завезені росіяни чи російськомовні східняки, яким абсолютно чужі історія краю та культурний спадок минулого. Окупаційна влада не довіряє спадкоємцям давніх міських традицій і помалу вбиває їхній соціальний і політичний інтерес, заганяє у внутрішню еміграцію.

Читайте також: Жадан: Шістдесятників лишається все менше. Нам конче необхідно у них вчитись

Коли розпадається Радянський Союз, всі економічні активи опиняються в руках нелюстрованих партійних босів і керівників підприємств, які, щоб зберегти їх, вдаються до послуг люмпенів, що згодом завдяки їхній підтримці й рекомендаціям займають чиновницькі крісла. Місця для проукраїнських патріотів, серед яких є фахівці високого класу, порядні, освічені люди, не передбачено. Теоретично, якщо хтось із них доведе свою вірність, увійде, як то кажуть, у долю, він може потрапити на треті ролі. Але це пастка, з якої живими не  виходять. Тому найкращі просто виїжджають із країни, що є по суті вигнанням. Залишаються старші люди та члени сімей емігрантів. Ми звикли розглядати теперішній масову еміграцію українців як явище економічне та соціальне, натомість оно великою мірою є політичним явищем. Якби еліта була досить організована й активна… Але вона пройшла шлях від вимушеної пасивності до усвідомленої і це наклало відбиток на її політичне життя.

Ось така коротка історія української національної еліти, що не мала змоги керувати країною. Вона просто вимирає. Нова еліта, яка народиться у вогні протистояння, можливо, зуміє взяти владу в свої руки і створить традицію на основі давніх базових цінностей старої.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram