Вчасно відрізнити звичайну втому від стану тотальної емоційної вичерпаності, коли вже потрібна допомога спеціалістів, допоможе знання кількох важливих ознак.

Стрес спілкування

Саме поняття "емоційне вигорання" виникло в колі американських психологів. У 60-х роках в Америці саме почали з'являтися соціальні служби з допомоги безробітним, дружинам алкоголіків, ветеранам в'єтнамської війни.

Вислуховуючи численні сповнені гіркоти історії психологи помітили, що вони поступово втрачають зацікавленість, емпатію до чужих проблем - аж до повної байдужості. І хоч спеціалісти до таких служб підбиралися ретельно, клієнти часто скаржилися на неуважність і брак співпереживання з їхнього боку.

Читайте також: Синдром хронической усталости: как распознать и что делать

Спочатку заговорили про професійне виснаження, "стрес спілкування". І вже 1976 року, можливо, навіть наша колишня співвітчизниця, Христина Маслач запропонувала термін "вигорання".

Кинути б усе - і до пінгвінів

Воно не з'являється і не минає раптово. На відміну від втоми, коли, відпочивши пару днів, ми відчуваємо приплив сил. Також стан вигорання не варто пов'язувати з роботою, котра не подобається. Дійти до виснаження можна й на улюбленій роботі, якщо, захопившись або намагаючись бути в усьому першим і кращим, нехтувати відпочинком.

Навіть більше, "горіти" можна не тільки на роботі. Схильні до цього насамперед ті, кому доводиться протягом тривалого часу виконувати одні й ті самі дії й бути при цьому досить сильно емоційно залученими.

Додайте ще надмірну відповідальність, коли, наприклад, від тебе залежить чиєсь життя чи здоров'я. І в уяві одразу спливе образ мами, яка "сидить удома" із маленькими дітьми. Або того, хто доглядає хворого.

Стресу спілкування зазнають усі, хто має справу з людьми. А значить - усі ми, за винятком хіба що якихось екзотичних перевертачів пінгвінів на Алясці чи доглядачів маяків.

Першою зникає радість...

Отже, тривожні сигнали. Не беремо до уваги небажання вставати рано і йти на роботу. Це саме по собі свідчить хіба що про здорове небажання організму виходити із зони комфорту. Гірше, коли ви вже не радієте звичним приємним речам. Навпаки - вони вас дратують. Ви стаєте прискіпливими і вважаєте, що все погане умисно вигадане, щоб зробити боляче саме вам.

Наприклад: гарна погода, а ви змушені сидіти в офісі. Кава заміцна, чай загарячий, колеги сміються поза очі саме з вас. Хтось не відповідає на дзвінок, бо ігнорує, а не просто не чує.

Звичні, буденні справи як похід за продуктами, миття посуду чи просто вихід із дому дорівнюють у вашій уяві сізіфовій праці.

Має насторожити, що ви, завжди дотепні, останнім часом стали уїдливими, а іронія переросла у сарказм і цинізм.

Іронія побудована на легкому знеціненні, цинізм є противагою спонтанності і запереченням надмірних сподівань. Тож усе частіше надіваючи маску циніка, ви приховуєте безмежне роздратування. Спочатку воно стосується окремих людей, потім таких стає все більше. І згодом навіть телефонна розмова будь з ким викликає стрес.

"Пекло - це інші люди"

Ви надаєте перевагу усамітненню. Оскільки цього особливо на роботі досягти важко, людина переходить до наступної фази - відчуженості або відстороненості. Вона надіває навушники, "не чує" і не бачить колег, не бере участі в обговоренні офісних подій. Її вважають дивною і зарозумілою, насправді ж вона потерпає від емоційного перевантаження. Втрата цікавості до зовнішнього світу лякає. Але так ми усього лише захищаємося від "стресу спілкування".

Звичайно, така поведінка не може не змінити ставлення колег на негативне. Як наслідок, емоційне вигорання підсилюється тривогою за майбутнє і страхом перед звільненням.

Ще гірше тим, хто не може дозволити собі "внутрішню еміграцію" і має посміхатися й удавати, що все добре. Таких ціла армія - мами, офіс-менеджери, вчителі, медики, касири, продавці. Пробувши у стані дистресу від місяця до року, вони відчувають постійну втому, забудькуватість, розлади сну й апетиту. Байдужість і апатія можуть чергуватися із нападами злості і навіть агресії.

Почути себе

Важливий показник тут - ігнорування власних потреб. Якщо протягом тривалого часу вам здається, що спочатку треба дбати про когось, а про себе - згодом, дуже скоро можете опинитися на межі емоційного вигорання. Отже, навіть коли йдеться про маленьку дитину чи хвору маму, намагайтеся розподіляти зусилля. Візьміть няню, доглядальницю, долучіть ще когось із родичів.

Синдром вигорання - це наслідок невстигання людини адаптуватися до нових завдань, інформації. Умови змінюються швидше, ніж ми інтегруємо їх у свідомість і виробляємо певний спосіб реагування.

Читайте також: Краще промовчати: сім ситуацій, коли чесність шкодить

Тож головне правило - не намагатися усе встигнути, бути кращими в усьому. Орієнтуймося на те, чи добре нам самим у побудованому нами світі. З усієї купи справ робимо насамперед ті, які потрібні нам особисто. Не забуваємо про відпочинок. Нічого не робимо коштом сну. І тоді все буде добре.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram