Путін навряд чи поїхав би до Меркель, якщо б не розраховував домовитися. Інакше, навіщо витрачати час і в результаті отримати негативний імідж? Про це в блозі НВ пише Дмитро Орєшкін.

Адже серед росіян прийнято вважати, що Путін везунчик, йому вдається все, тому "він піднімає Росію з колін". А тут подорож не вдалася: з'їздив на весілля, поговорив з Меркель, виголосив тост і повернувся назад. У Росії, звичайно, ніхто на цьому увагу не загострює, але абсолютно очевидно – місія завершилася невдачею. А от чому – це більш цікаве питання.

Не знаю, в якому порядку, але теми, які повинні були обговорюватися і обговорювалися, відомі: Сирія, Україна, Північний потік-2. І треба відзначити, що у Путіна та Меркель існують об'єктивні загальні інтереси: Німеччина, наприклад, хоче отримати додатковий газопровід. Меркель намагається боротися з монополією постачальника, тому їй вигідно мати Північний потік-2. Так, Меркель висуває умову, що якась частина газу все одно повинна прокачуватися через Україну, але загальновідомо, що гарантії Путіна недорого коштують. Однак справа не в цьому.

Німцям потрібне ще одне джерело конкуруючих енергоресурсів. Адже якщо немає Північного потоку-2, то сильно зміцнюються позиції Трампа, який із задоволенням постачатиме до Німеччини зріджений газ із США – на користь американським корпораціям і своєму геополітичному впливу. Меркель це не подобається. Путін це добре розуміє. Від того і загальна зацікавленість: по-перше, в постачанні Європи газом, по-друге – у збереженні більшої незалежності від м'якого диктату США.

Читайте також: Женитьба биорыбы

Так от навіть незважаючи на цю очевидну взаємну зацікавленість, домовитися не вийшло. А значить, незацікавленості виявилися більш актуальними, ніж економічно доброякісне і зрозуміле бажання Меркель мати гарантовані поставки газу. А найцікавіше – це значить, що і щодо Сирії, і щодо України, і за всіма іншими параметрами розмови розбіжності були такі великі, що переважили цілком зрозумілу зацікавленість в угоді щодо газу.

Звичайно, це не можна вважати пакетною угодою. Проте, одне з іншим пов'язано. Для Путіна це дуже погана ситуація, оскільки означає, що він перейшов червону межу. І хоча це було доведено вже багато разів, переговори з Меркель стали ще одним доказом.

Путін всюди перейшов межу. В Україні, зі Скрипаль у Великобританії, у втручанні у виборні технології в США та Німеччині, у спробах зруйнувати ЄС за допомогою підтримки тієї ж тітоньки з австрійського МЗС або угорців. Багато всього накопичилося. І весь цей багаж, який російський президент зараз за собою тягне, перетягує навіть те, за що в його уявленні йому повинні все пробачити і списати – дешеві енергоресурси.

Стався якийсь перелом у ставленні до Путіна і в розумінні його як політика зі своїми пріоритетами. Хоча і це тягнеться вже давно – на Крим Європа може очі і закрила б, але не на збитий малайзійський лайнер. На цьому тлі навіть газ і нафта втрачають значення. Як виявилося, ідея Путіна про те, що ніхто від нього нікуди не подінеться, проковтнуть, та ще й дякувати будуть, не працює. Точніше, працює тільки до певного рубежу, і він вже перейдений.

Це не означає, що тепер Путін піде на поступки. Він може і хотів би, але йому не можна проявляти слабкість. Адже основна загроза для нього в країні – і це не ліберали або демократи, а більш суворі хлопці-військовослужбовці і силовики. Їм якраз і подобається те, що робить Путін, оскільки це, по-перше, підвищує їхню самооцінку, а по-друге, робить першими в черзі на дотації Кремля на оборону, виробництво танків, а також – генеральські і полковницькі зірки. Загалом, вони відчувають себе в рідній тарілці – війна як мати рідна. І військовослужбовці хотіли б продовження банкету.

Читайте також: Все ивент агенства кусают локти от размаха вечеринки, – блогер о "свадьбе с Путиным"

Якщо Путін спробує примиритися із Заходом, то втратить частину підтримки в очах свого електорату. Адже російський народ дуже любить бути крутим, особливо коли це безкоштовно – можна когось образити, але нічого за це не отримати. А от якщо починають давати здачі, то це викликає нерозуміння і роздратування, зокрема, на адресу Путіна. Мовляв, ти ж підняв країну з колін? От і дай всім західникам по морді, щоб заткнулись. А вони не затикаються. Більш того – Путін ще й змушений кланятись.

Але кланятися він не піде. Замість того, щоб проявляти гнучкість, він вважає за краще жорсткість.

Меркель була першою, хто сказав, що у Путіна щось не так з глуздом і що він живе в якомусь своєму паралельному світі. Хоча я не думаю, що це його особиста особливість – це особливість радянської системи, яку він намагається відновити. Путін не може поліпшити умови життя в своїй країні, але може погіршити – у сусідів. Над цим він і працює. Загроза «буде по-моєму або буде гірше» і є основний інструмент його політики.

Він робить гірше в Україні, Грузії, ЄС. На це у нього ресурси є. Він може і хотів би поліпшити умови в Росії, якби це було безкоштовно, але головне завдання зараз – відтоптати всім хвіст, змусити з собою рахуватися. Щоб усі зрозуміли, який він крутий.

Думаю, що Кремль входить у стадію наростаючого фанатизму. Це не означає, що гряде ескалація – у Путіна синдром самозбереження дуже добре розвинений. Він просто не може піти в атаку на Україну: немає ресурсів, і це буде пов'язано з неймовірною кількістю витрат. Але він буде робити вигляд: блищати очима, грати кулаками, напружувати мускулатуру, їздити верхи на ведмеді – що ще залишається в такій ситуації?

Але все це станеться у просторі, що звужується. Путін любить і змушений все більше вдавати з себе ведмедя. Останній хоч і не зовсім плюшевий, але значною мірою, радше, намальований пропагандою.

Тому жодних рішень. Я вже давно говорив, що ЛДНР – це надовго. Та ж гнила ситуація, як і з Придністров'ям, і вкрай шкода людей, які потрапили до цієї ідіотської пастки з безкоштовним сиром радянської величі. Адже Путін так само – за популярністю і тим же сиром – поліз у Кримську епопею. Це безумовно було дурістю із самого початку, хоч і не всі хотіли це розуміти.

Виходу немає. Путін віддати не може, проковтнути теж – от і виходить неперетравлена ​​субстанція.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram