17-18 серпня моє серце повнилося тривогою за два найрідніші міста – Рахів і Львів. Спочатку стихія вдарила по Львову – затоплено сотні автомобілів і автобусів, будинків, магазинів, торгових центрів. За 44 роки проживання у цьому древньому місті ані я, ані чимало львів’ян такого не пам’ятають.

Причин затоплення чимало, однак, як на мене, головна полягає в тім, що у Львові абсолютно проігноровано досвід європейських міст, де архітектура і ландшафтний дизайн майже вирішують проблему локальних повеней (звісно, варто робити поправку на стихію). На жаль, у П’ємонті віддають перевагу будівництву нових торгово-розважальних центрів, багатоквартирних будинків, аптек, банків, готелів і ресторанів – вони, звісно, потрібні, однак чи витримають навантаження від новоспоруджених об’єктів старі каналізаційні колектори, багато з яких мають понад 100 років?

Читайте також: Киев – город, который должен быть красавцем, но который сделали уродом, – журналист

Кажуть, що у місті не буває забагато асфальту. Можливо. Однак він автоматично зменшує кількість зелених насаджень та травників. А якщо все забруковано і віддано під дороги і паркування, то вода не може абсорбуватись ґрунтом.

На місці природних водойм, які раніше могли приймати надлишок дощових стоків, – нові житлові мікрорайони. А інтенсивна забудова, як відомо, порушує гідрологічну рівновагу.

Не кажу вже про забиті піскосумішшю дощоприймачі, які треба чистити не лишень після паводків. Додайте перестарілі водопроводи і газові мережі Львова, які будувались за бабці Австрії… Плюс зросійщений центр. Місто стає малопридатним для комфортного проживання

Ще один не менший біль – Рахів. Сумирний удень потік Буркут у найвисокогірнішому українському місті наробив біди увечері – постраждали тисячі рахів’ян, прямі й неопосердковані збитки – на мільйони гривень.

Причини? Їх немало, однак головна – бездумне вирубування лісів, захаращені просіки, замулені потоки. Люди скидають сміття у річки, без погоджень будують містки, які під час повені стають небезпечними плотинами…

Міські служби оперативно відреагували на удар стихії. Однак знову виправляємо наслідки, не викорінивши причини.

Немилосердне вирубування лісів природа не пробачає. Однак чи є в Україні сила, яка б зупинила це варварство? На жаль, нема... То, може, мав би народ сказати своє слово?!

Сільські громади потайки дозволяють пиляти і продавати ліс, наживається кілька осіб разом з начальством (лісівники, допущені до годівниць окремі прокурори й поліціянти, районні і сільські челядники), а решта посполитих тепер шукатимуть кошти, щоб полагодити пліт чи відремонтувати помешкання. Не кажу вже про новенькі автомобілі-потопельники.. Чи перекриють гуцули дороги і не випустять жодної фури з деревиною? Сумнівно. Надто добрі горяни. Хоча невзабарі за потопами можуть прийти руйнівні селі-зсуви…

Читайте також: Задача "окружения" Кличко: тихонько пропетлять, чтобы ещё немножко продать участков, а потом исчезнуть – мнение

Потрібно жорстко контролювати вирубку лісів, будувати нові й відновлювати старі дамби, споруджувати чи /ремонтувати мости, поглиблювати русла потоків й малих річок.

Чи подає місцева влада приклад страхування муніципального майна, будівель (адміністративні приміщення, клуби, бібліотеки тощо), інфраструктурних об’єктів (мостів, що на балансі громад), доріг та інших? Відповідь очевидна: ні, нема на це коштів.

А якщо ресурсів нема й влада не подає у цьому приклад, то що хотіти від горян, які живуть у центрі Європи, однак ще не мають сталої й звичної практики страхувати власне життя і майно? 

Для багатьох очевидно, що цьогорічний фестиваль бриндзі у Рахові треба СКАСУВАТИ, а кошти віддати постраждалим родинам. Тим паче, що вода підмулили міст, що веде до амфітеатру Буркут, де й проводять урочистості.

Чи не забагато фестивалимо? У нашому національному домі біда, безробіття породило нову хвилю трудової еміграції, стихія завдає нищівних ударів, на Сході не вщухає війна, а ми – гуп і гуп та шіді-ріді-дана… Набуваємося…

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram