Як я "вчуся" на вчительку початкових класів і перевірила, чи дійсно в реформу Нова українська школа закладені якісні зміни.

Почну з хронології. Я з тих багатьох школярів початку дев'яностих, які згадують своє навчання із здриганням. Вчительські ярлики, протести, батьки в школу, червоний від обурення щоденник, знову протести. Як наслідок – категорична відмова вчитися у випускних класах.

З цим досвідом, але з надією, що все-таки це далеке минуле, ми із старшим сином відправилися вже в його школу. До речі, 2008-го року теж була "реформа", і він мав навчатися 12 років. Але потім все відкотилося. Зараз син – одинадцятикласник. І вже отримавши цей мамський досвід, можу із сумом стверджувати – досі партнерство і взаємоповага між вчителем і учнем як головна умова комфортного і ефективного навчання - рідкісне явище і пустопорожня фраза.

Читайте також: "Він боровся за пацієнта, а не за операцію". Помер всесвітньо відомий хірург-ендокринолог Микола Гульчій

Утім, школа мене не відпускає. Зараз я на порозі "другої серії" – донька йде в перший клас, до Нової української школи.

Більше того, я освітянка – хоч і переважно заочно, закінчила філфак педагогічного університету. При цьому багато років працюю новинним журналістом. До чого вся ця автобіографія. Бо коли на зборах у школі, куди йде донька, директорка запитала в батьків: "А хто з вас ознайомився з онлайн-платформою для вчителів початкових класів?" Моя мамсько-вчительсько-журналістська совість зрезонувала.

Вчителеві буде дуже непросто

Після невідпрацьованої вступної кампанії до 1 класу, її напруги і численних недоліків, хоча й на тлі зрозумілої логіки змін, вирішила, все. Час зануритися і таки зрозуміти, чи є шанс в нашої освіти на якісні перетворення. І пішла я вчитися.

Реєстрація на онлайн-платформі Ed-Edera справді дуже проста. Навчання побудовано грамотно і виважено – це 5-12 хвилинні відеоролики, в яких доброзичливі вчителі-методисти за допомоги зрозумілої графіки "накачують" знаннями. Після кожного ролика – кілька питань для перевірки засвоєння матеріалу. А бали за відповіді потім складають таблицю успішності.

Саме навчання складено у шість модулів. Після кожного також модульний контроль, така собі контрольна робота. Питання непрості, часто про тонкощі, а тому слухати уроки у пів уха і готувати на кухні особисто в мене не виходить. Треба більшої концентрації. Якщо набрати понад 60% балів, отримуєш сертифікат про навчання.

Мені до кінця ще пара модулів. Але вже зараз я точно усвідомлюю, що це - таки воно, я дочекалася. Це нарешті –справжня реформа, а не звична для наших широт гра в імітацію.

Отже, про що ж там. Насамперед, про сейсмічне зрушення в головах учителів. Їм справді треба пережити внутрішню революцію, аби прийняти те, що тепер школа не вчителе-центрична. Тепер – учень головний. Тепер школа не ієрархічна. І, головне – гуманна. Цим просякнуте все оте нове освітнє середовище, про яке неодноразово говорила в останні місяці міністерка освіти Лілія Гриневич.

Мова про те, як саме створити це середовище, з прикладами, які методики (а вони просто і ясно представлені, бери і застосовуй) для засвоєння брати, як поводитися в конфліктних ситуаціях і апелювати до затверджених правил поведінки. Їх, до речі, діти з учителем прописують на плакаті самі. І вішають на стіну. Як і ще багато чого, аби швидко повернутися до умов і правил.

Тепер діти з учителем робитимуть самі для себе таку корисну і активну наочність, а не мертвонароджені правила дитячого дорожнього руху чи – "мийте руки перед їжею".

А отже, і батькам не треба буде вночі перед школою малювати черговий свій нікому непотрібний шедевр.

Облаштування простору, його варіанти, конкретні поради для розвитку критичного мислення, інтегрованого навчання та напрацювання наскрізних навичок. Із коротким викладом світового досвіду та нових освітянських тенденцій. І це я ще не дійшла до розділу інклюзивної освіти! Коротше кажучи, це мрія, а не школа. Думаю, якщо навіть половина з цього всього піде в активний ужиток – це уже буде здійсненою реформою.

Так, вчителеві буде дуже непросто. Робота за такими високими стандартами вимагає надзусиль. Адже йому треба не тільки застосувати нові методики і осягнути новий підхід до навчання. А зробити головне – відмовитися від такої звичної совковості, її авторитарної оціночності, стати модератором і партнером, а не лідером і істиною.

Читайте також: Місце проживання дитини: хто його визначає та як вирішити спір батьків?

Буквально днями Міністерство освіти провело масштабну конференцію, де і представило Нову українську школу. Я дивилася виступ Лілії Гриневич онлайн, і він мене вразив – глибиною розуміння, стратегічністю, залученням і оперуванням знаннями і фактами, її прагненням щось змінити, зрештою. Тобто, я їй повірила. Як мати, освітянка і журналістка. І дуже не хочу зневіритись, стикнувшись із реальністю, адже, як відомо, вона має властивість відрізнятися.

До речі, за проведеним Освітньою агенцією міста Києва опитуванням, 94,8% вчителів повністю або частково підтримують реформу. Утім оця цифра – 53% підтримують частково, як і батьківські – 57%, особисто мені говорять про недовіру. Про зневіру. Про страхи. Можливо, частина з них через оту гру в імітацію, недореформи в інших галузях. Неповне усвідомлення змін та особисті побоювання. І ще частина через нерозуміння суті реформи.

Сподіваюсь, до цих людей апетит прийде під час їжі. Я ж дуже чекаю на початок навчального року. Бо тепер я озброєна знаннями і точно побачу, чи прийшла ця довгоочікувана і омріяна НУШ до моєї дитини, а на її тлі – до нашої освіти.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram