Всі лише й обговорюють, що останнє інтерв’ю Медведчука 112-му каналу. Із деякою затримкою подивився його і я. Звісно, з суто професійних міркувань.

Якщо абстрагуватися від емоцій (а це, як я зрозумів давно, варто робити у всіх подібних випадках), то ситуація виглядає наступним чином.

По-перше, коли я писав не так давно, що Медведчук накопичує політичну вагу і вплив у постмайданній Україні, аби, очевидно, конвертувати це все у конкретні дивіденди, то всі лише гиготали і казали, що, мовляв, це нічого не значить, бо «за нього ніхто не проголосує». Тепер у нього власна партія із гарантованим проходженням до ВР. Отже, майже гарантований мандат, та, ймовірно, керівництво якимось комітетом. Смійтеся далі.

Читайте також: Медведчук та українська політика

По-друге, очевидна системність роботи, якою не можуть похизуватися «патріотичні політики». Тихо закладаються підвалини, спокійно накопичуються ресурси (включно з інформаційними та піар-ресурсами) і коли настає час – всі ці «карти» викладаються на стіл. Не раніше і не пізніше, ніж треба. Очевидно, якщо інтерв’ю вийшло в ефір зараз, то саме зараз і настав необхідний час.

По-третє, амбіції, очевидно, теж максимальні. Це видно хоча б з переліку обговорюваних тем. Це не просто було інтерв’ю з метою поширення конкретних тез – ні, це була демонстрація власної політичної доктрини, чітко позиціонованої для конкретної категорії виборців, які, можете не сумніватися, почули все, що потрібно. І у свій час – проголосують.
Тепер найголовніше. Що це все означає на практиці.

У нас всі забули одну просту річ. Саме Медведчук – це «батько» нинішньої редакції Конституції України, яка була затверджена 2004 року за прямої і безпосередньої участі тодішнього глави адміністрації президента Л. Кучми. Медведчук відповідав за всі етапи розробки і ухвалення змін до Основного закону. Від написання проекту і до затвердження у парламенті, що й сталося в грудні 2004 року. Сьогодні ми живемо, фактично, за Конституцією Медведчука. І він прекрасно знає, яку систему політичних відносин закладає ця Конституція. Бо сам цю систему розробляв.

Читайте також: Адміністрація президента спробує вивести в другий тур проросійського кандидата – Доній

Особливість цієї парламентсько-президентської моделі полягає в тому, що влада концентрується в Кабміні, який формує Верховна Рада. І парламент при цьому спирається на вибагливу логіку створення коаліції. Відповідно, аби одержати владу, треба виконати дві умови: 1) мати власну фракцію; 2) домовитися з іншими фракціями. Щодо першого – питання практично вирішене. Щодо питання №2 – є багатий досвід та "сильні аргументи", які цілком готові слухати наші політики.

Досить згадати про політичну біографію більшості з них. Особливо, в якій партії вони перебували у 90-ті - на початку 2000-х.

Отже, цілі цієї політичної кампанії та заявлені амбіції теж цілком зрозумілі. «Остальное додумайте сами».

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram