Внесеним на днях до парламенту законопроектом про внесення змін до Конституції щодо стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в ЄС та в НАТО, крім усього іншого, пропонується виключити пункт 14 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України.

Цим пунктом передбачено, що "використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України".

Читайте також: Петру Олексійовичу нині не позаздриш: той рідкісний момент, коли зацікавленість держави та її керманичів дійсно співпадає

На відміну від необхідності закріплення на конституційному рівні правової визначеності курсу України на членство в ЄС і НАТО, виключення з Конституції вказаного положення про іноземні військові бази у пояснювальній записці до законопроекту жодним чином не обґрунтовано – не вказано ні підстав такого виключення, ні мети.

Примітним є також те, якщо необхідність закріплення на конституційному рівні правової визначеності курсу України на членство в ЄС і НАТО анонсувалася президентом неодноразово задовго до внесення цього законопроекту, то про можливість (необхідність) виключення зазначеного положення про іноземні військові бази публічно не говорилося.

З одного боку, усе начебто, зрозуміло, що йдеться про базування ЧФ Росії на військовій базі в українську Криму і що таким чином усувається правове підґрунтя для перебування російський військових на території України. Але, по-перше, треба реально дивитися на речі з розумінням того, що така конституційна зміна не змінить фактичного стану речей – допоки юрисдикція української влади не буде відновлена на території анексованого Росією Криму. По-друге, для того, щоб "вибити" правову основу перебування Збройних Сил Росії в Криму, достатньо денонсувати так звані Харківські угоди 2010 р., за якими ЧФ РФ може перебувати на території України (АРК) до 2042 р.

Читайте також: Стратегічна помилка Порошенка

Я про це зазначив ще 21 квітня 2017 р. у своєму дописі під назвою "Чи правильно, що Україна дозволяє перебування ЧФ Росії на свій території?".  До речі, у цьому дописі зазначалося, що Росія відразу після захоплення Криму (31 березня 2014 р.) в односторонньому порядку денонсувала усі угоди з Україною про базування ЧФ РФ на території України. Логіка Росії зрозуміла – вона вважає Крим "своїм", а тому не бачить жодного сенсу в цих угодах. А логіка поведінки влади України щодо збереження Харківських угод, щонайменше, – не зрозуміла.

З іншого боку, виключення п. 14 Перехідних положень Конституції щодо перебування іноземних військових баз породжує ряд закономірних запитань. По-перше, для чого виключати це положення, якщо у ньому йдеться про тимчасове перебування на території України не російських, а взагалі іноземних військових формувань? Адже це конституційне положення в принципі передбачає можливість тимчасового базування на існуючих військових базах України військових формувань будь-якої іноземної держави, у т.ч. держав – членів ЄС і членів НАТО?

По-друге, чи не позбавить у такий спосіб себе Україна правових підстав розташування на її військових базах військового контингенту держав-членів НАТО у разі, якщо у цьому виникне нагальна необхідність щодо захисту суверенітету і цілісності України, збереження її незалежності? А така необхідність, зокрема, з огляду на наміри і дії північного сусіда –агресора можуть виникнути у будь-який момент.

Річ у тім, що за загальним конституційним правилом "на території України не допускається розташування іноземних військових баз" (ст. 17 Конституції України). Зараз це правило можна "обійти" завдяки існуванню пункту 14, який уможливлює таке розташування шляхом тимчасового перебування іноземних військових формувань шляхом використання існуючих військових баз на умовах оренди. Отже, пункт 14 Перехідних положень є єдиним винятком з цього правила, який допускає таке розташування за двох умов: укладення відповідного договору і його ратифікацію парламентом.

Виключення вказаного пункту скасовує такий виняток, а отже унеможливлює розташування іноземних баз на території України. Йдеться саме про розташування, а не про перебування на час проведення навчань тощо. Але у багатьох країнах-членах НАТО (передусім держав із так званого соцтабору) саме по собі розташування (базування) на їх території іноземних військових є стримуючим фактором для держав-агресорів. Взяти ті ж держави Прибалтики, де присутність військ НАТО є потужним запобіжником від спроб здійснити збройну агресію проти цих держав.

Зрештою виглядає якось не логічно – Україна на конституційному рівні декларує своє прагнення до вступу в НАТО, а паралельно виключає правові можливості розташування на її території військ НАТО для її ж захисту навіть при смертельній загрозі? Треба розуміти, що компенсувати положення вказаного п. 14 простим законом (як це дехто хоче подати) – неможливо. У разі виключення з Конституції вказаного пункту для розміщення іноземних військових формувань потрібно буде вносити відповідні зміни до Конституції. То для чого породжувати такі проблеми зараз?

По-третє, чи не зробить Україна виключенням вказаного конституційного положення величезну ведмежу послугу Росії? Адже абсолютна заборона розташування на території України іноземних військових баз вочевидь вигідна саме їй. Адже це жодним чином не вплине на перебування російських ЗС в Криму (Росія їх просто не виведе), але водночас унеможливить "заведення" на територію України військових формувань інших держав (у т.ч. держав-членів НАТО) – а у цьому Росія кровно зацікавлена.

Можливо, ми у чомусь помилились, але такі питання виникли у процесі спілкування з фахівцями-конституціоналістами, у т.ч. з Львівського національного університету ім. І. Франка. Якщо народні депутати також побачать у них сенс, то вони мають дати відповідь на них при обговоренні цього законопроекту та прийнятті по ньому рішення.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram