У Європі про Боснію – мабуть, найнещасливішу країну континенту – згадують хіба що тоді, коли там відбуваються чергові вибори або коли лідер Республіки Сербської – однієї з частин Боснії – Мілорад Додік – зустрічається із президентом Росії Володимиром Путіним.

Ось і зараз, коли підбивають підсумки чергових виборів, європейські спостерігачі синхронно говорять про негаразди в Боснії і Герцеговині, про те, що етнічний конфлікт у країні так і не подоланий, що серби, мусульмани та хорвати так і не стали одним народом, більш того – прірва між молодими людьми є глибшою, ніж прірва між представниками старших поколінь, що пройшли через кровопролитну війну.

Тому що батьки ще жили а єдиній Югославії, мали спільні спогади, лад життя. А в дітей нічого цього немає. У них тепер все є різним – від спогадів до шкільних підручників. І в результаті Боснія і Герцеговина – держава тільки на географічній карті. Насправді це дві ворожі країни. І в одній з них назріває конфлікт між мусульманами та хорватами, які стали виступати за окрему республіку.

Звинувачувати в цій ситуації боснійців я б не став. Головна відповідальність – на західних миротворцях. Їхньою метою було припинити війну на Балканах, а вже потім розібратися. Але не розібралися.

Читайте також: "План Б" для ОРДЛО: РФ де-факто втілює своє бачення Мінських угод

Дейтонські угоди з одного боку легітимізували результати етнічних чищень, завдяки яким сербська меншина отримала половину території Боснії. Але водночас сербам не дали приєднати "зачищені" території до Сербії, змусили їх жити в одній державі зі своїми ворогами. І політичні еліти сербів залишилися тими ж – прибрали хіба що запеклих військових злочинців, але не їхніх соратників і прихильників.

Мусульман і хорватів залишили на тій території, де вони жили й куди їх вигнали, та подарували їм ілюзію відновленої територіальної цілісності.

Зрозуміло, що така країна може існувати тільки як протекторат – вона і стала міжнародним протекторатом. При цьому серби продовжують вважати своєю державою Сербію, хорвати, природно, оглядаються на Хорватію, яка встигла увійти до Євросоюзу й НАТО. Боснія, як і слід було очікувати, потрібна тільки мусульманам, але й вони з неї їдуть.

Замість того, щоб створити державу для боснійських мусульман, Захід просто законсервував проблему – й тепер нам залишається тільки чекати, коли почнеться нова війна, та цікавитися, чи готовий Кремль брати участь у дестабілізації ситуації в Боснії.

Читайте також: Як концерт U2 Боснію об'єднав

Це дуже важливий урок для України. Якщо західні посередники забезпечать нам таке ж "відновлення територіальної цілісності", як у Боснії, на майбутньому української державності можна буде поставити жирний хрест. У жодному разі не можна допустити фактичного існування двох держав в одній, ніяка територіальна цілісність цього не вартує. І не потрібно заколисувати себе ілюзією, що головне – відновити цю цілісність, а там розберемося. Не розберемося! Боснія це чудово довела.

І ще одна важлива обставина. Україні пропонують забути про вступ до Євросоюзу років так на 25, і це є справедливим. Але при цьому в ЄС всерйоз обговорюють питання інтеграції західних Балкан. Усіх західних Балкан. І Боснії і Герцеговини теж – хоча ситуацію в цій країні не можна порівняти з нашою і з позицій безпеки, і з позицій функціонування державних інституцій, і навіть із позицій корупції.

Тому не вірте західним політикам, коли вони говорять, що ми просто не є готовими. Це вони просто не є готовими до конфлікту з Москвою. Насправді між інтеграцією країн західних Балкан та інтеграцією України немає ніякої суттєвої різниці, окрім однієї – на Балканах у Росії таких можливостей та інтересів, як на пострадянському просторі, просто немає. Поки що немає.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram