MENU

"Зайдеш у спальню, а там – царство снігової королеви". Про два нестерпні тижні до опалювального сезону

2629 1

Хіба є на світі щось гірше за час, коли вже холодно, а опалення ще не вмикали? Десь так – від першого до п’ятнадцятого жовтня. Два тижні – як два роки.

Коли я в травні (а частіше – у квітні) ховаю оці всі нескінченні фліски, водолазки, спортивні штани, батники й светри кудись далеко, на горішні антресолі, у мене душа тьохкає соловейком. Улітку для цілковитого щастя буває досить футболки, шортів і шльопанців. А коли в кінці вересня я дістаю все те барахло назад, мені – чи вірите? – плакати хочеться. Мало того, що кожен похід до супермаркету по хліб і сіль тепер треба обставляти всілякими урочистостями на зразок розшнуровування-зашнуровування кросівок та застібання-розстібання куртки, так ще ж і вдома… ще ж і вдома поверх милої запраної футболки доводиться натягати на себе численну збрую у вигляді здоровенної шерстяної кохти на пувичках. Я не знаю, як там евенки й алеути, але особисто мене постійне носіння светрів і кохт удома страшенно втомлює. Де свобода руху, подарована природою? Де легкість і невимушеність? Почуваюся черепахою, яку ні за що, ні про що спотворив Бог.

Подруга, яка давно живе в Латинській Америці, каже, що тамтешні заможні матрони чекають увесь рік – не дочекаються кількох холодних днів, аби вийти в норковій шубі й теплих чобітках. Мене це дивує, навіть ображає: опинись я в країні, де щось тепліше за плащ просто непотрібне, я би за три місяці забув такі слова, як пальто, шарф і шапка. Я справді люто ненавиджу весь зимовий одяг. Більше я ненавиджу тільки необхідність його вдягати.

Читайте також: Прийшла пора штанів із начосом, флісів та товстіших шкарпеток – синоптик

Та все це, звичайно, лірика й квіточки порівняно з обігрівальним приладом, який ціле літо лежав у комірчині. А тепер я його вмикаю. Обережненько вмикаю, тільки на ніч, у найекономнішому режимі. Усе це квіточки порівняно з думами про рахунки за опалення, які вже ось-ось опиняться в моїй поштовій скриньці.

Сестра дзвонить і каже, що субсидії, схоже, цього року їй не бачити. Минулі роки держава теж виставляла певні перепони на сестриному шляху до пільг, але їй удавалося їх долати. Цього року, каже, вже все. Каже, люди виходять із відділу субсидій із круглими очима. О, решето держави! Цього року ти пропустиш крізь себе ще менше, ніж минулого. А наступного…

Подруга, батьки якої живуть у глухому селі, каже, що більшість людей там сидять без роботи й будь-якої перспективи її отримати. А щоб отримати субсидію, ти, громадянине, маєш сплачувати єдиний соціальний внесок. А в тому глухому селі навіть пошти й магазину нема. Люди там, каже подруга, увечері навіть світла не вмикають. Спати лягають у кухвайках і валянках – щоб узайве не топити. У дев’яностих вони радісно переробляли опалення з твердопаливного на газове, а тепер не менш радісно роблять навпаки.

У мене тут інакше. Тут вільхочку з болота не притягнеш. Торік увесь наш стояк жив до середини січня в лютому холоді. Зайдеш у спальню, а там – царство снігової королеви. Аж поки одна пробивна сусідка не почала писати скарги й заяви куди тільки можна. За законом випадкових чисел якась зі скарг спрацювала, і до нас почали ходити численні комісії. Піднімали штори, дивилися на радіатори, хмикали, хмурилися, щось записували в розлінований папір. Лізли в брудних чоботях на ліжко, щоб і за ним радіатори перевірити. А тоді сантехнік Василь спустився в підвал і відкрутив якийсь вентиль. За годину в спальні стало тепло. Не терпимо, а справді таки тепло. У середині січня. Після того, як мій обігрівач відпрацював усі гарантійні строки. Після того, як я збагатив місцеве Обленерго на кілька тисяч грн. Просто чарівний вентиль. Так теж буває. Щоб стало тепло, спершу має бути холодно. Тоді радість буде сильніша, всеохопніша – на контрасті.

Читайте також: Уряд дозволив українцям встановлювати лічильники тепла у старих будинках

Улітку пробивна сусідка почала ходити по квартирах і агітувати поставити якийсь колективний тепловий лічильник. Буцім там економія буде – щомісяця близько 30 %. Я, звичайно, погодився заплатити, здається, 2500 грн. Але не повірив. Ставиш лічильник – і Теплоенерго присилає тобі рахунки, менші на 30 %? Просто за лічильник? Якось ніби фантастично. Але перевірити шансу не буде. Майже ніхто з нашого будинку не погодився на цю авантюру. Наших людей із доброго дива не вдуриш. Знаємо, куштували.

Бабці коло під’їзду сподіваються на теплу зиму. Прикмети вивчають. Якщо інспектор із обленерго приходив надвечір, і це була жінка, значить зима буде м’яка. Посміхаються бабці, надія в їхніх очах сяє. Проводжають очима дітлахів, які бігають туди-сюди, піднімають на них ціпки й уже наміряються крикнути, щоб малеча таки ж зачиняла двері в під’їзд, а тоді похоплюються – у нас уже кілька років як домофони – і двері автоматично зачиняються, бережуть наше тепло.

Бабці дружною зграйкою піднімаються з лавок і чимчикують у супермаркет – дивитися, на що більші знижки, і запасатися. Бабці розумніші за мене, жевжика, у якого в холодильнику щодня вішається по миші. Вони знають, що осінь буде, що зима буде. Що з неба на них, крім дощу і снігу, точно нічого не впаде. Бабці перезимують без конвульсивних позичок. Усе в них у житті розмірено, помірковано. І відерце завбачливо поставлене у ванну – цівка води біжить, хоч і тоненька-тонесенька, а лічильник не крутиться! Отож-бо.

А я, як і завжди, зазирнувши в один із рахунків у поштовій скриньці, скривлюся і скажу собі подумки: так поді же попляши…

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і Telegram 

Сергій ОСОКА


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини