Благодійність чи хабар: історія про харківський торт стала діагнозом для суспільства – письменниця
Ох, уже ж ці благодійні внески. Куди не підеш – скрізь благодійні внески. Якби стало сил, завзяття й часу, то можна було б кожному реєструватися як благодійник. Ідеш у лікарню – сплати благодійні внески, й обов’язково готівкою, а натомість тобі дадуть папірець, без печаті й підпису. Сходив у суд – і тут благодійні внески, у ЖЕК – благодійні внески. Скрізь – благодійні внески. А якщо ви в родині маєте хоча б одне дошкільнятко або школярика, то ви професійний благодійник на регулярній основі.
Здавалося б, благодійний внесок – це нормально й навіть добре, і в усьому світі благодійна підтримка державних інституцій – нормальна практика. Люди роблять пожертви, коли мають із чого їх робити, коли мають бажання їх робити, коли розуміють на що саме піде їхня благодійність. У нас же оця благодійність породила "благодійність" – це тоді, коли благодійниками стають ті, хто не має ні бажання, ні можливості. Зауважте, що до людини з високими статками або певним соціально-політичним статусом ніхто навіть не поткнеться з тим папірчиком про "благодійний внесок". Наша "благодійність" перетворилася на обов'язкову плату, яку треба платить, бо інакше вам відмовлять у медичній допомозі, не нададуть послугу або ж знущатимуться з дитини.
Читайте також: Торт розбрату: це похлєще "блінов з лопати", над якими ми сміємося – Зоя Казанжи
І що ми робимо? Ми платимо, але не благодійний внесок, а, по суті, хабар. Хабар за те, щоб у лікаря вистачило сили переглянути аналізи і він хоч трішки менше волав на тебе за те, що ти посмів тут раптом захворіти. Хабар за те, щоб у стаціонарі медсестра не забувала зробити тобі обов’язкову ін’єкцію. Уся ця "благодійність" перетворюється на хабарі. Ми платимо не благодійні внески, задля того щоби заклад розвивався, покращувався, чи міг зробити щось хороше, ми платимо за нормальне, людське ставлення до себе, за те щоби нас принаймні почали помічати.
Історія про харківський торт… Вона виявилася не про дівчинку, а про нас із вами. Вона і стала тим діагнозом для суспільства. Бо все ж багато було коментарів стосовно того, що в історії винна мама, яка відмовилася платити хабар. Люди, багато людей вказували на те, що батьки, відмовляючись платити побори, себто "благодійні внески", у школі чи садку, псують життя своїм дітям. І в їхній картині світу це нормально – нести щомісяця чи щотижня в школу гроші, щоби вчитель бува не почав волати на дитину й принижувати її. Для них нормально нести в садочок і доносити, щоби бува вихователька чи няня не штурхонули дитину, або ж дали їй якусь притомну роль на дитячому ранку. І батьки один із поперед одного – найбільший букет, найдорожчий подарунок, найкращий торт на свято… І це – не заради "діток", як писали коментатори, це все – хабар, принизливий і гидотний хабар, за те щоби вчитель чи вихователь, чи няня, чи завуч із директором, просто без упередження виконували свою роботу й не перетворилися на звірів.
Нещодавно, я мала цікаву дискусію: платити чи ні в садочках і школах. І в результаті я дійшла до тієї думки, що не можна постійно годувати ненажерливого монстра. Бо від цих пожертв, заносів і підносів, від оцих вкидань у його пельку "благодійності" він тільки росте, збільшується та стає ще нахабнішим і ще ненажерливішим. І сьогодні він омине своєю звірячою сутністю вашу дитину, а завтра ковтне й не вдавиться, бо вирішить, що мало принесли, не так принесли, не те принесли.
Читайте також: Це саме той уродський торт, який став предметом знущань над дитиною – журналістка
Нам боляче і страшно. Але це переломний момент, у якому ми або будемо ростити цього монстра далі, або все ж таки скрутимо остаточно йому голову.
Кожного разу, коли до мене звертаються з проханням здати якісь гроші, я уточнюю – куди, на що й навіщо. Цих запитань зазвичай не люблять. Як і не люблять кожне моє особисте "ні" на будь-які безглузді прохання. Я часто й обґрунтовано відмовляюся виступати "благодійником" у тих ситуаціях, де не бачу куди й навіщо буде витрачена моя благодійність, або ж якщо не погоджуюся з метою використання коштів. Кожного разу мені страшно, що за це почнуть цькувати мою дитину. Але я вперта й жорстока, і з перших днів перемовин із "монстром" дала йому зрозуміти, що найменший крок у бік моєї дитини стане для мене приводом оголосити війну. Може, тому монстр поки минає мене й мою родину.
І вся ця боротьба, усе це воно для того, щоб наші діти, сьогоднішні діти, виросли в іншому суспільстві – суспільстві рівних можливостей і відсутності хабаря за право визнаватися людиною.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram
Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter
Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки
