У парку І.Франка – торговище. 

Зупинився біля ятки з керамікою. Пригледів собі два горнятка для кави/чаю. Пані навіть невелику знижку запропонувала.

Запитую: 

– А звідки товар?

– Славянскпосуда... – із наголосом на перший склад.

На хвилю замислився, чи варто купувати "пасуду са СлАвянска"? Але вирішив, що таки куплю. 

Читайте також: Ми маємо підтримувати своє. І на державному рівні, і на персональному – Зоя Казанжи

В цю мить до ятки підходить енергійна бабуся, з вигляду така дуже соціально активна. Розглядає кераміку і запитує:

– А відки тото всьо?

– Славянскпосуда...

– А то де є? – насторожено перепитує бабуся.

Я, бажаючи надати ситуації трохи м'якшого забарвлення, іронічно додаю до діалогу свої "три копійки":

– То тут недалеко, за Бродами... 

Я сподіаався, що бабуся збагне і підтримає мою іронію. 

– А-а-а! – Радісно вигукує бабуся. – Слависько... Я шось таке чула. 

І вже зовсім приязно глянувши на кераміку, додала: 

– О, яких ладних банячків наробили...

Та й пішла собі. 

Читайте також: Виконуючи пісні українською, можна "підкорити світ" – Юрій Нікітін

– Спасібо, вам. – Із глибоким почуттям звернулася до мене пані-продавець. – А то мнє тут часто висказивают... 

Я кажу їй:

– Спробую вам трохи допомогти.

– Пожалуста... А как?

– Будете пити каву на перерві, обміркуйте таку гарну українську приказку – на чиєму возі їдеш, того й пісню співай. 

Пані замислилася, мабуть, подумки перекладаючи собі зміст почутого...

– Ну, вообщє-то да... Ви прави. 

Ми попрощалися, побажавши одне одному гарного дня.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram