Існують десятки можливостей зекономити на квитках: лоукости, акції та розпродажі, автостоп чи електрички. І справді: інколи для того, щоб виїхати за кордон, і сотні гривень удосталь. Проте що робити з транспортом у європейських містах: купувати дорогі квитки чи їхати «зайцем»?

Я розкажу про власний досвід, а висновки вже робіть самі.

Цього року ми з хлопцем твердо вирішили рушити в мандрівку. Не на кілька днів на пляж, а відразу все й «по харду». Побудували приблизний маршрут на десять тисяч кілометрів через одинадцять країн. Чотири з них – скандинавські, а отже, шалено дорогі. Зібрали трохи грошей, рюкзаки і вирушили в далеку дорогу. Уся подорож тривала два місяці.

З квитками на транспорт між містами ми не заморочувались, бо автостоп – то наше все. Але вже у Вроцлаві, куди ми приїхали спочатку, відчули, що ціни дещо вищі, ніж українські. Вартість проїзду в трамваї у Вроцлаві – 3 злоті, у Дніпрі – 3 гривні. Різниця відчувається!

Витративши всі монети, ми купили квитки в автоматі і з чистою совістю поїхали до нашого нового друга-каучсерфера. І навіть якось образливо було від того, що контролер не завітав до нашого вагона. Пізніше виявилося, що не так легко бути чесними в цій справі.

Читайте також: Азия глазами местных жителей: интересные факты о Таиланде для туристов. ФОТО

На зворотному шляху до трамвайної зупинки ми просто не знайшли потрібних автоматів, тож уперше їхали «зайцем». Того ж вечора ми спитали нашого білоруського друга, чи часто він їздить без квитків у Вроцлаві й під час подорожей іншими країнами. Отримали геніальну відповідь: «Білоруський паспорт – ось мій проїзний!» У цій фразі вся суть, але про це пізніше.

З кожною наступною країною ціни на транспорт зростали в геометричній прогресії, та з’явилися нові проблеми: місцева валюта й карта без PayPass. Річ у тім, що майже всюди автомати з квитками – це єдиний спосіб оплатити проїзд. Для цього потрібна місцева валюта. Однак наявність паперових грошей ще не гарантує, що ти можеш запхнути їх до автомата: деякі приймають лише монети, інші – тільки картку з PayPass. Тож, як я не крутилася перед ним і як не намагалася встромити кудись ту картку з магнітною стрічкою, купити проїзні документи було просто неможливо. Обрали найлегший варіант – залишити марні спроби і їхати «зайцем».

Зустріч із контролером

Уже перебуваючи в Дрездені, ми вирішили відвідати національний парк. Сіли в міську електричку, порівнюючи з якою наші «Інтерсіті» – минуле століття, і вирушили до Саксонської Швейцарії, що за 18 зупинок від міста. Озираючись на кожній станції, я молилась про те, щоб уникнути зустрічі з контролером, і це спрацювало. Погулявши в парку, ми вирішили повертатися назад тією ж електричкою. Станція за станцією ми їхали без квитків і без проблем, аж мій хлопець несподівано схопив мене за руку й швидко потягнув до туалету. Як виявилося, він помітив контролера, який якраз заходив до вагона. На наступній станції ми кулею вилетіли з потяга й опинилися в мальовничому місці «middle of nowhere» з лісом і двома будинками поряд.

Вибору немає – чекаємо на наступну електричку. За півгодини ми зайшли до вагона, всілися в крісла й задрімали. За двадцять хвилин я почула, як чоловік з типовим контролерським голосом спитав про квитки в пасажирів позаду нас, ті повільно шукали свої проїзні документи. Я розуміла, що ми наступні. Усе пропало!

Коли я майже повністю нафантазувала деталізовану історію, яка пояснює нашу «безквитковість», він пройшов повз. Просто пройшов далі до інших пасажирів, які сиділи після нас!

Я ледь не посивіла. Ми уникли штрафу 60 євро на кожного й отримали непоганий заряд адреналіну.

Реальна економія

Якщо цей досвід нас чогось і навчив, то точно не купувати квитки. Ми каталися «зайцем» у Копенгагені, та проїхали без штрафу лише коротку відстань між станціями метро: контролер, який був у вагоні, просто не встиг до нас дійти. Ми їздили без квитків Норвегією, та не лише тому, що мінімальна вартість проїзду становить цілих 5 євро: нашу картку все ще не приймав жоден автомат. Так ми зекономили чималеньку суму грошей. Двічі ми безкоштовно каталися в автобусі з дозволу водія, а коли запаси нахабності закінчувалися, то просто йшли пішки, імітуючи радісну прогулянку. Крім того, ми чомусь вирішили, що право безкоштовного користування міським транспортом в Естонії мають усі, а не лише місцеві, – так прокаталися два дні. Тільки в Білорусі ти не маєш шансу відбитися від набридливого «Там оплачивали? Передавайте за проезд!», навіть якщо ти стоїш на одній нозі, тримаючи в одній руці рюкзак, а в іншій чиюсь дитину.

За час подорожі ми витратили приблизно 200 євро на громадський транспорт. Сплачували там, де совість або турнікети не дозволяли їхати задарма. Скільки ми зекономили, страшно навіть порахувати. Сподіваюсь, економіка тих країн, де ми каталися без оплати, не сильно від того постраждала.

Інструкція для безталанних

Втім, усі наші «заячі» пригоди завершилися так приємно тільки завдяки нашій вдачі: контролери існують і штрафи беруть немаленькі. Та ось невелика інструкція, що базується на історії нашого друга-білоруса, професійного «зайця»:

Якщо тебе спіймали без квитка, то погоджуйся з усім: «Так, я знаю. Штраф так штраф»;
Не показуй, що маєш гроші: «Гроші? Ні, немає грошей. Тому й без квитка»;
Спокійно погоджуйся, навіть якщо погрожують викликати поліцію;
Якщо поліція вже приїхала, то вона має супроводжувати тебе до посольства. Не хвилюйся: їм лінь із тобою возитись.

У нашого друга, якого спіймали у Вроцлаві, історія закінчилась приблизно так:

– Ти білорус? Де найближче посольство?
– У Білостоці (насправді у Варшаві, але їм це знати необов’язково).
– Далеко. Ну, чорт з тобою, на тобі квитанцію і йди звідси!

Читайте також: От запада до востока: что посмотреть в Сан-Франциско и как не разориться в Лас-Вегасе. ФОТО

Таку квитанцію іноземець повинен оплатити, але це ніяк не можна перевірити. А ще вона дозволяє їхати без квитка наступні дві години.

Так, мандрувати без постійної тривоги та остраху влипнути в пригоди з контролерами значно приємніше, але гроші, які ми зекономили таким не зовсім чесним чином, потім ще не раз ставали нам у пригоді.

Я не агітую порушувати закон і мандрувати без квитків, та готуватися краще до будь-якого розвитку подій.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram