MENU

"Це був великий ведмідь бурого кольору за 23 рублі". Подарунки з дитинства запам'ятовуються найбільше

4234 1

 Сільські магазини радянської доби мали дивовижний вигляд. Якщо село було заможним, то палітра товарів у місцевому генделику була досить пристойною. Великі брикети халви у масному папері лежали поряд із великими бляшанками томатного соусу. Кілька в томаті була викладена пірамідкою над стограмовими гранчаками, вартістю по 5 копійок. Сірники по копійці. Найчастіше видавалися на здачу. За мішками із сірими (як їх називали «свинськими») макаронами висіли куртки на ґудзиках, над ними на другій полиці височів телевізор з майже буржуазною назвою TAURAS. Ящики горілки, мінеральної води, березовий і яблучний соки перебували в самому низу і іноді, придивившись, можна було побачити, як між ними прошмигає маленька мишка.

І тільки найвищу поличку не займали, «Обы не хосновати лазиво», себто не користуватись драбиною.

Я пишався тим, що мені змалечку довіряли гроші. Рубль. За нього можна було купити 6 буханок сірого хліба по 16 копійок.Того, який ніколи не прибував додому без погризеної скоринки.

Черги за хлібом завжди були чималенькими, тому я мав час пороздивлятися увесь асортимент товару. Дихання перехоплювало від блискучого сувенірного кортика за 7 рублів. Я все дивувався, чому його ніхто не купує. Адже він такий красивий!

Але в один день я втратив інтерес до всіх предметів у магазині. На третій полиці з‘явився мешканець!!! Це був великий (дуже) ведмідь бурого кольору. З блискучим пластиковим метеликом на шиї. Він здорово прикривав місце, де голова прикручувалася до шиї. Ведмідь був бездоганний. Пропорційний, гарно зроблений. Тільки ціна лякала – 23 рублі...

Я ходив дивитися на нього щоденно. Я розповідав про ведмедя всім, кого бачив, вдома навіть марив уві сні.

Але одного разу, коли випало страшенно багато снігу, мама почала нас із сестрою одягати.

Сучасні діти!!! З вашими легенькими «сінтіпонками». Що ви знаєте про життя. Пальто, обмотане навхрест хусткою, перекритий шарфом рот. Мама була чемпіоном світу зі створення таких зимових мумій. Ні поворухнутися, ні вдихнути. 

Двоє в санках. Я позаду (спершись на бильце,) сестра попереду. Тягнула саночки з нами мама. Колією, яку зробив гусеничний трактор.

Вона повезла нас прямо до магазину. Продавець взявся «хосновати лазиво» і з третьої полички дістали ведмедика. Нам!

За 23 радянські карбованці! Для нашої родини це було дуже багато. Але хіба звертаєш на це увагу, коли їдеш додому вже втрьох?! Ми з сестрою ні на мить не відпускали бурого велетня. Часто нахиляли його донизу головою і тоді він видавав дивний звук, який за задумом радянських інженерів символізував гарчання ведмедя.

Десь за рік я, бавлячись, погриз пластикового рожевого метелика на шиї у Мишка. Не повірите, досі пам‘ятаю смак тієї пластмаси.

Стільки років пройшло, а я не можу забути день, коли відчув справжнє свято. 

Даруйте дітям такі відчуття. Зараз така зима, що навіть мій відданий пес Зідан прибирає зі мною у дворі.

Привозьте дітей до засніженого лісу, до виставок снігових скульптур. І до нас, до театру...

Петро МАГА


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі


Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини