Коли я була зовсім малою, усі дорослі в моєму оточенні, мов мантру, повторювали, що хороша дитина має бути тихою і чемною, і обов’язково слухатися дорослих. Я чомусь дуже хотіла бути хорошою дитиною, тому з усіх сил слухалася дорослих і була страшенно чемною настільки, наскільки це тоді було можливим.

У будь-яких дитячих сварках мені говорили: «Ну будь меншою, будь розумнішою, будь чемнішою» – тобто роби, що хочеш, тільки не відстоюй свою гідність. І ви, знаєте, пам’ять із тих часів підказує мені, що ота моя чемність і покірність ніяк не винагороджувалися. Мені зазвичай припадав гірший шматок; мені діставалося більше роботи й гірше місце. Бо все найкраще й найліпше встигли відхопити собі мої менш чемні та більш нахабні брати й сестри.

Не знаю скільки років мені знадобилося, щоб зрозуміти, що із покірності й чемності гідність не народжується. Я тільки знаю, що дуже довго вчилася говорити «ні», вчилася бути неслухняною та нечемною, вчилася йти проти вітру, пливти проти течії та змушувати себе слухати.

Нещодавно в розпалі такої сімейної мікросварки, чоловік сказав мені: «Ти любиш скандалити». І тут у мені прокинулась ота мала чемна і слухняна я. І я промовчала, хоча подумки продовжила з ним діалог, і говорила… говорила.

Я розказувала йому, що терпіти не можу сварки і скандали, але мене, мою гідність, думку й моє життя ніхто не відстоював. Ніколи ніхто не відстоював. Усі лише чекали, що я покірно відійду в сторону та промовчу. І моє відгавкування, огризання, вигризання, а іноді й потік матюків – це спосіб виживання. Спосіб довести, що я людина, і що маю гідність, і не дозволю, щоб об мене хоч хтось витирав ноги.

Читайте також: Психолог: Осуждать – это самое лёгкое, чему научились люди

Так склалося моє життя, що зараз я маю вже відстоювати гідність, життя і права не лише свої, а й своїх близьких, своєї дитини. І знаєте – це добіса зручно для навколишніх. Коли хтось піде в пекло ЖЕКу, відкриє там свого чорного рота і доб’ється врахування своїх прав, доб’ється того, щоб із ним рахувалися, щоб його поважали і, принаймні без принижень, почали виконувати свої прямі обов’язки. Це потім, після того, як цей хтось перестане труситися руками, можна сказати, що він просто скандальний. Еге ж!

Наша країна десятиліттями породжувала дивні, заплутані, складні та відверто ідіотські системи і схеми. Метою яких, на мою думку, є перш за все бажання принизити людину, вказати їй місце тихості й покірності… і ницості.

Скільки разів за своє життя ви чули фразу: «Женщіна, шо ви тут виступаєте? Усім нравиться, і тільки ви тут устроїли!»?

Скільки разів вам говорили: «Шо ви тут виясняєте? Ви он очєрєдь задержуєте»? А ще: «Та воно 100 год так работає, і тільки ви возмущаєтесь».

Чи вже врізалося вам у пам’ять: «Ну ви ж самі понімаєте, у якій країні ми живем – тут усе так»?

Усе, та не все. Не комп’ютер принижує людину і не автобус веде себе, як падлюка, не будівля лікарні доводить до думок про суїцид – це все люди… Такі ж люди… Це все ми з вами – хто обирає шлях чемності й покірності замість відстоювання своїх прав і своєї гідності. Схеми й системи змінюють не покірні та чемні люди, а скандалісти, які мають гідність і сили дивитися поверх голів. Країни змінюють скандалісти. Права й можливість жити гідно для покірних виборюють теж скандалісти. Ех, якби не та первісна скандалістка, яка наважилася на нечемність і на відстоювання гідності, може, ми й досі не мали права голосувати, працювати та взагалі виходити з дому.

Читайте також: Как не стать жертвой манипулятора, – психолог

Так, я скандалістка! Але ніхто й ніколи не посміє принижувати мене.

Я скандалістка! Але я маю сили, і буду боротися з системами, які принижують людей.

Та й пофіг на те, що я скандалістка! Зате в мене й моїх близьких більше шансів вижити та жити гідно, без принижень.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram