Кабінет Міністрів все-таки зробив зусилля і прийняв вольове рішення про розділення Державної фіскальної служби на два більш природних і зрозумілих блоки: податковий і митний.

Було очевидно, що фіскальний податково-митний гомункул так і не зміг досягти синергії. Говорячи простою мовою, об'єднання відомчих баз даних (те, заради чого нібито створювалося Міністерство доходів) виявилося складніше, ніж передбачалося. Перш за все через хронічне небажання цього робити.

Підгрунтям же до поділу Держфіску став занепад суто митних функцій на догоду гіпертрофованій фіскальній. Крім того, позбавлена суб'єктності українська митниця не готова і не здатна на рішучі дії в напрямі євроінтеграції та реформування.

Втім, як показала ситуація з впровадженням механізму контролю поштового імпорту, митниця не здатна взагалі ні на які рішення. Принцип офісного самурая: рішення не в тому, вступати чи не вступати в бій, а як не приймати ніяких рішень взагалі. Назріла і перезріла ситуація, коли необхідні реформи не стільки зовнішні і структурні, скільки внутрішньовідомчі, глибокі і системні.

«Розділити» буде нескладно, оскільки за 6 років спільного проживання податкова і митниця не стала одним цілим – ні структурно, ні функціонально, ні інформаційно.

Читайте також: ДФС після реорганізації: досвід, підсумки, результат

Однак багато хто сприймає поділ одного на два як кінцевий успіх. Відновлення ідентичності митниці зразка 2012, 2009 2004 років – дивлячись у кого які періоди народжують ностальгічні почуття – завдання посильне і здійсненне.

Але разом з «відновленою» митницею нікуди не подінуться і системні проблеми, які супроводжували розвиток митної справи в період незалежності України. Крім того, за останні 4 роки додалися і нові виклики, на які потрібно оперативно реагувати. Контрабанда, корупція, тиск політиків, силовиків і криміналітету на митницю, розвиток електронної торгівлі, тютюнові королі і бурштинові князі, регіональний феодалізм – це далеко не повний перелік проблем, які необхідно вирішувати.

Яка повинна бути державна стратегія щодо реформування митниці як одного з найважливіших державних інститутів? Шлях повільних реформ і поступового поліпшення адміністрування тих чи інших процесів, або шлях тотальної і всеосяжної реформи, яка межує з шоковою терапією?

Обидва напрями містять очевидні переваги і недоліки. Розглянемо кожен з них.

Варіант 1. Повільні реформи і поліпшення адміністрування

В контексті реформи системи, яка забезпечує щодня 1,3 мільярда гривень надходжень митних платежів, корінна реформа містить загрозу недоотримання цих надходжень в повному обсязі в результаті тимчасового лага на «обкатку» всіх процесів.

Іншими словами, якщо ви берете участь у Формулі-1 і відчуваєте, що ваш болід потребує технічної допомоги, ви повинні прийняти рішення. Заїхати на піт-стоп, втративши кілька секунд, але продовжити гонку, або ігнорувати несправність, однак бути готовим до того, що болід до фінішу, найімовірніше, не добереться.

У короткостроковій перспективі варіант з «ігноруванням» виглядає виправданим, оскільки в умовах політичної нестабільності керівництво держави не може гарантувати керівнику митної системи мандата на докорінну реформу. Одна тільки ймовірність порушення безперебійного і ритмічного надходження митних платежів до бюджету може викликати паніку в будь-якого міністра фінансів.

Відомий своїми афоризмами і точними твітами Гарі Лінекер колись сказав: «Не буває посередині – ти чи хороший, чи поганий. Ми були посередині». «Повільні реформи» на митниці можуть змінити тільки відтінки цього «посередині» в якийсь бік.

Варіант 2. Корінна інституційна реформа

Незважаючи на те, що жодна з «корінних» реформ не була доведена до логічного завершення, суспільний запит на таку реформу залишився. Потрібно відразу обмовитися: запит залишився тільки у легальних учасників зовнішньоекономічної діяльності та громадян, які або взагалі не мають досвіду спілкування з митницею, або мають негативний.

Які переваги тотальної реформи?

По-перше, перезапуск відносин довіри між суспільством і державою. По-друге, можливість побудови системи нових зв'язків і процесів. По-третє, шанс позбутися старої спадщини та запобігання проявам феодалізму. По-четверте, сигнал міжнародній спільноті і транснаціональному бізнесу про позитивні трансформації в Україні.

У той же час тут криються і головні ризики.

Читайте також: Маємо кардинально повернути аграрну політику обличчям до селян – нардеп

Той же часовий лаг. Питання просідання в часі тісно пов'язане з підготовкою кадрів. Суспільство прагне «пустити кров», тобто вдатися до старої доброї формули «всіх звільнити, а нових набрати». Мотивація таких закликів зрозуміла і пов'язана вона, знову ж таки, з кризою довіри до державних інституцій.

За такою формулою ключовою дійовою особою стає орган/підрозділ, на який ляже обов'язок, а потім і відповідальність за підготовку та перепідготовку кадрів.

Припустимо, що Департамент спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення і, можливо, Університет фінансів та митної справи могли б на своїх базах здійснити експрес-підготовку 10 000 (чи скільки буде потрібно) фахівців.

Тоді виникає два ризики:

1. Стійкість до некорумпованості. Нові підготовлені фахівці виходять на роботу в ті ж корупціогенні умови, що і попередні працівники. Відповідно не вирішивши інші базові проблеми, через деякий час почуємо: «Ця митниця зіпсувалася, несіть наступну».
2. Мотивація. В умовах рішення матеріально-грошового питання нових співробітників можемо отримати ситуацію нестачі мотивації, коли інспектор замість прийняття рішення «на грані фолу» в той чи інший бік взагалі не братиме нічого. А таких ситуацій буде багато, з огляду на якість законодавства і рівень культури правозастосування.

Таким чином побудова системи є першочерговим завданням: її вирішення дозволить не висувати кадри (принаймні, на низовому рівні) визначальним фактором. Але спочатку необхідно відповісти на головні запитання. Що ми будуємо? Яке місце відводиться митній адміністрації в системі державних органів? Які у неї будуть функції і завдання, і які для цього є інструменти, повноваження?

Реформа не є самоціллю, це лише знаряддя досягнення мети. А яка наша мета? На це запитання насамперед повинні відповісти державні мужі. Результат буде залежати від відповідей.

Досвід з НАБУ демонструє кейс, коли реформи були інспіровані ззовні. Залишалося тільки прийняти запропоновану модель, провести необхідні кадрові конкурси і надалі система вже стає автономною.

Однак НАБУ створювалося з нуля, а митна система існує багато років. Першочерговим має стати аудит процесів і станів, розбір на молекули сьогоднішнього стану справ. Як показує практика, розібратися в цьому клубку можуть фахівці, що працюють в митній системі зараз, або ті, хто працював там тривалий час. Не варто забувати і про незалежних експертів, представників громадянського суспільства, а також іноземців – але тільки з урахуванням досвіду роботи в країнах зі схожою проблематикою.

Головним бенефіціаром і ідеологом реформи повинен виступити бізнес. Саме активна позиція легального бізнесу дозволить вибудувати ефективну державну інституцію, куди платники податків будуть приходити не просити, а вимагати.

Результатом роботи такого пулу експертів повинна стати карта ефективності процесів і перелік корупціогенних чинників як для конкретної посади, так і для системи в цілому.

Крім того, центральними напрямами повинні стати:

- перезапуск системи ІТ і кібербезпека;

- вдихнути життя в систему аналізу ризиків;

Читайте також: Дефолтные последствия в Украине уже состоялись – экономист

- запустити процес міжнародних переговорів щодо обміну інформацією;

- провести ревізію процесів правоохоронної складової, зокрема переглянути санкції за порушення митних правил, ініціювати перегляд податкових пільг;

- новий підхід до кадрової політики і юридичного регулювання відносин між працівниками митниці та державою.

У будь-якому випадку в цьому контексті важлива роль особистості потенційного керівника. Він повинен переконати керівництво країни в необхідності глибинної трансформації і вибивання необхідних повноважень і фінансування, а також політичної підтримки.

Ось і головне питання: хто буде це реалізовувати?

Очевидно, що системні зрушення потребують напрацювання і прийняття цілого масиву нормативно-правових актів. Сьогодні таким центром змін намагається бути Міністерство фінансів, проте його можливості і ресурси дуже обмежені. Крім того, фактичне відкликання попередньої концепції реформування митниці ще більше заплутало і без того заплутаний клубок політичних та адміністративних хитросплетінь і «договорняків». Таким чином питання залишається актуальним.

Не слід забувати, що будь-які реформи будуть підпадати під шквал критики. Як ангажованих фахівців, так і просто олдскульних професіоналів і бюрократів, що мислять у парадигмі «зміни закону суперечать цьому закону».

Новий керівник повинен відповідати викликам сучасності і не мати сентиментів до бюрократичного болота. Як казав герой фільму «Збройовий барон»: «Зло перемагає, коли за справу беруться добрі люди».

Крім того, в питанні реформування митниці важлива позиція силовиків. Інакше піде серія гучних викриттів, наклепу в псевдо-ЗМІ, повної дезорієнтації суспільства і дискредитації реформи.

Бажання швидше застрибнути в шкіряне крісло, не вирішивши базових питань, призведе тільки до подальшої стагнації і закінчиться черговим «Мені не дали. Вони не розуміють». Як у відомому анекдоті: таргани повернуться, тому що подумають, щочоловік пожартував.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram