Я виросла в Україні. Та вже близько дванадцяти років живу за майже 10 тисяч кілометрів від Батьківщини.

Завдяки волонтерській діяльності, соціальним мережам,  друзям  добре знаю ситуацію, а крім того ще регулярно літаю то з гуманітарно-навчальними проектами, то просто додому.

На відміну від українців, які живуть в Україні, емігранти, які виїхали з різних причин, але регулярно приїжджають, бачать Україну як бачать дітей друзів чи племінників: при кожній зустрічі вони інші, швидше ростуть та змінюються, може трохи зіпсовані або навпаки краще поводяться; вони бачать їх інакше ніж їхні батьки, які постійно з ними.

Про деякі зміни та деякі спостереження цього разу мені захотілось написати.

– «Дозвольте я вам допоможу», «давайте я трохи відійду і ви тут станете», «дайте, будь ласка, вашу сумку, а ви ведіть дитину»

– Дякую!

Саме так мене цього разу зустрічала Україна в Борисполі. Це було дивним явищем, тому що ще влітку 2018-го більш помітним явищем були роздратовані тітоньки на касах та байдужі пасажири. Цього ж разу було більше усміхнених облич, менше штовханини і передавання валіз через голови у літаку. Не знаю чи це вже тенденція, але щиро на це сподіваюсь. Адже літати в Європу не так вже й дорого і українці, побачивши інший світ, мабуть починають більше намагатися продублювати його вдома.

Нова Пошта та Розетка вже не перший раз радують бездоганним сервісом. Вони могли б почати проводити тренінги для інших бізнесів щодо того, як поводитися з клієнтами та як усе встигати і робити якісно.

– О-о-о-бббб-е-р-е-жжж-нооо, там стоїть конус!

– Ой, я його в темряві навіть не побачила! Немає відбивачів світла!

Дороги. Деякі міжміські дороги чудові. Але «деякі» – ключове слово. Загалом, і особливо в менших містах, наче метеорит упав. У м. Чернівці, скажімо, частину доріг розрили і лишили, поставивши попереджувальні бар‘єри та конуси, які вночі можна побачити лише наблизившись до них на відстань менше трьох метрів. Погані дороги не лише небезпечні, а й псують загальний вигляд міст. Тротуари не кращі. Архітектура та затишок міст значно нівелюється занедбаними газонами і бордюрами. А старі пошарпані будинки могли б також здаватися не такими страшними, а скоріше раритетними, якби їх оточували охайні, хороші дороги та тротуари. Ця важлива зміна сприяла би туризму.

м. Чернівці, Центр

Передмістя м. Чернівці

Рух на дорогах кращий. Порушників здається менше з кожним роком. Щокілька місяців з‘являються нові світлофори та знаки пішохідних переходів; поліція патрулює, штрафи зросли – це справді вплинуло на ситуацію на дорогах.

–  Доброго дня, проходьте будь ласка, сідайте.

–  Дякую!

У моєї дитини почався гострий отит вуха і ми поїхали до лікаря ЛОРа у звичайну місцеву лікарню. Перед цим мені сказали, що у швидку краще не їхати, тому що там ще може усі після свят не оговтались.

Молодий лікар-спеціаліст місцевої лікарні прийняв нас з дитиною на найвищому рівні з моменту як ми зайшли у кабінет. Поводився професійно, дитина не плакала, призначив відповідне лікування, запропонував пояснити обране лікування колегам в Канаді, якщо буде потрібно.

Читайте також: На что украинцы могут рассчитывать в 2019 году

Я була приємно вражена. Такого чудового, професійного ставлення я не завжди отримувала за кордоном.

Сергій Череватенко, ЛОР, міська лікарня #4, м.Чернівці

Тобто в Україні є хороші фахівці, які готові якісно виконувати свою роботу і не хочуть «брати за горло» пацієнтів, а натомість хочуть отримувати гідну офіційну зарплату.

Цю реформу ми ще не побачили (лікар-спеціаліст досі отримує ~ $100 на місяць), a це би змінило ставлення багатьох медичних працівників до своєї роботи і покращило б якість лікування пацієнтів в рази.

– Доброго дня, а можна купити квитки на виставу?

– У нас перерва до 4.

– Але ж ніде не вказана перерва

– Жіночці треба поїсти. Верніться через 20 хвилин.

Совок. Ним пронизані ще багато душ і сфер життя. Черги там де їх не повинно бути (тому що ніхто населення не вчить, як робити частину оплат онлайн, наприклад) і відсутність поваги до особистої зони та приватності (в чергах над тобою сусіди по черзі нависають так близько, що хочеться з неї вийти миттєво). Ставлення до громадського все ще як у Союзі: «загальне – означає нічиє». Лише подекуди громади впорядковують вулиці та парки самі. Більшість же очікують, що все має робити «хтось». Місто не робить і мешканці не роблять. У деяких містах (як скажімо, Дніпро) досі дехто не може забути «билую славу» і представляють радянські нісенітниці як якісь досягнення. Ще багато людей бояться обговорювати політичні питання і вважають, що то вище них, що вони нічого не вирішують.

м. Дніпро, Державне Протезне Підприємство

м. Чернівці, черга в Ощадбанку

Одночасно Україна може пишатися надзвичайно розвиненим IT сектором та інноваціями у сфері послуг, яких ще немає на Заході.

м. Чернівці, один з торгових центрів

– Какое у вас место?

– Вибачте, я не спілкуюся російською.

Ще 15 років тому питанням мови спекулювали лише політики, а громадяни особливо на це питання не зважали. Зараз же багато хто зрозумів, що саме через мову в тому числі поширюється пропаганда та ментальність імперського сусіда. Все більше освічена та свідома молодь в Україні обирає спілкування українською. Сервіс здебільшого надається українською. Введені квоти. Але ще досі українська мова повинна боротися за те, щоб бути домінантною мовою у деяких регіонах. У столиці російська поширена. У Дніпрі деякі державні установи навіть таблички на українські досі не змінили. Але громадяни спокійно переходять на українську, коли нею до них звертаються.

Війна з Росією триває. Але все менше відчувається десь іще крім cхідної України. Звичайно, в прифронтових містах війна постійно в повітрі. Багато людей усвідомили усю «привабливість» русского міра. І в той же час, у західній Україні, прихильники Московського Патріархату (який доживає свої останні роки) яро доводять протилежне.

м. Дніпро, Музей російсько-української війни

Волонтерство та громадський активізм еволюціонували та набули чіткіших рис. Вони ефективнi. Але з‘явилася і велика кількість фейків, які потрібно викривати та відсіювати. Впливові структури та особи намагаються використовувати волонтерів та ветеранів у своїх інтересах і тут постає питання подвійних стандартів та принципів.

Україна сьогодні поєднує в собі два світи: світ минулого і світ майбутнього. 

Світ минулого відображений у розбитих дорогах, погано освітлених вулицях, невпевненості у завтрашньому дні більшості громадян та якогось постійного стресу, старих звичках. 

Світ майбутнього – це новітні технології, сортування та виставлення сміття у акуратних контейнерах (як у Європі), якісний сервіс, підприємництво (равликова ферма!), інновації, прагнення людей до того іншого, кращого життя.

Чи повернулася б я сьогодні назад в Україну? Мабуть ще поки не готова.

Працювати вчителем я в Україні не зможу (це те, що роблю в Канаді), тому що бути частиною системи, вимагати щось зі студентів не хочу.

Організація бізнесу також містить значну корупційну складову і на сьогодні немає чіткого, зрозумілого алгоритму підприємницької діяльності без забезпечення «даху». Хочеться знати, що завтра бізнес не зникне через зміну місцевої влади або чийогось бажання присвоїти його.

Читайте також: Коли в Україні закінчиться "совок"

Тим не менше, сказати, що все в Україні безнадійно – абсурдно. Я готова продовжувати працювати на розвиток України, тому що вона таки змінюється. Той факт, що я не є ґвинтиком системи дозволяє мені робити певні речі, які з-середини країни робити важко, а подекуди неможливо. Те що роблять свідомі українці, де б вони не були – діє. Зупинятися не маємо права, так як країна нашої спільної мрії вже не за горами.

Україні надзвичайно потрібні структурні зміни. Які можуть забезпечити лише державні інститути. Pозвиток країни відбувається, але його можливо прискорити, змінивши роль держави, забезпечивши захист через рівнy відповідальність перед законом та інші такі речі. Також, українцям варто більше вірити у свої сили та у свою значимість, у значимість свого вибору та прагнення до змін. Кожен може щось змінити не лише у себе на подвір‘ї чи балконі, а і за їх межами, навіть якщо це просто клумба з квітами чи прибране сміття.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram