Життя таке стрімке – щойно чекали свят, а вже вони позаду. Широкою полосою подій, періодом подарунків.

Кажуть, Бернард Шоу умовно розділив усе суще на живе й неживе. До живого відніс людей, тварин, рослини і… подарунки. А як же? У них же душу вкладають! Правда, на жаль, не кожен і не завжди, але хочеться вірити, що все ж таки… Усе ж таки дарують, маючи намір потішити, вгадати і здійснити мрію, привнести у життя тієї людини святковий позитив. Але для цього треба напружити мізки. І душу. А краще – і те, і те, а не тільки гаманець.

Ой, як непросто було з подарунками в період тотальних радянських дефіцитів! Мало було придумати – його треба було ще з-під землі дістати… Уже виросло покоління, яке з недовірою слухає розповіді про "пайки", "талони", "черевики з-під прилавка" і "ковбасу з чорного ходу". І регоче від спогадів батьків про те, що туш-плювалочка "для бровєй і рєсніц" у паперовій коробочці, цукерки, чайник, нова праска (пляшка одеколону, труси-шкарпетки, носовички, бритва) реально сприймалися як стандартний знак уваги й неслабий подарунок на свято.

Читайте також: Писательница: У каждого своя зима

А от знайомі французи якось у середині 90-х завели мене в милу крамничку, переповнену різними цікавинками, сказавши, що це "крамничка непотрібних речей". Я здивувалася – стільки там було всього гарненького і… дійсно, не першої потреби. Але за тодішнього періоду наших порожніх прилавків жодна річ не могла вважатися "непотрібною" – то все було "вау!" На моє здивування пояснили, що тут вони купують подарунки тим, у кого загалом уже все є. Тобто – ну, щось таке – "чисто по приколу". Тобто – для емоцій, а не ужиткових цілей.

Тепер, здавалося б, простіше – вибір і в нас фантастичний, аби гроші. Але піди ще догоди! Жінка нині запросто може образитися на подаровані побутові девайси: "Чого це на мій день народження дарують тостер? Хіба це мені? Це всій родині! І я вам що – не Жінка?!". І матиме рацію. Та й скільки тих девайсів зрештою треба? Чоловіки теж по-різному можуть відреагувати на ще одну пляшку якогось алкоголю, хай і дорогого, на ще один "Паркер" та навіть на помпезний букет із ковбасок і перчиків, хоч і з гумором поданий.

Сьогодні й у нас усього повно; важко когось здивувати в епоху споживання, і навіть уже доводиться чути таке: "Ой, тільки не даруйте нічого великого! Бо вже ставити ніде!", "Ой, краще взагалі нічого не даруйте, бо вже не знаю, чого мені й треба!", "Ой, клопіт із тими святами, усього скрізь повно, але хто зна, чого їм не вистачає!" Звісно, можна спитати в лоб, чого твоя душа бажає (варіант із листом Санті). Або взагалі відмазатися від клопоту конвертом. "Конверт" – хороша штука, корисна й буде використана на розсуд обдарованого, але ж далеко не в кожній ситуації такий еквівалент годиться. Прагматичний підхід руйнує те романтичне очікування маленького дива, коли ти й сам не сподівався, що хтось таки втрапить "у десяточку", ніби підслухавши твої потаємні мрії, але воно сталося… І радість твоя щира, а не для годиться, і свято вдалося й запам’яталося більше враженнями, ніж тим самим предметом.

Бо направду потрібну річ можна купити й у будні. А свято – це емоції. І вже розквітла альтернатива подарунку-предмету. Подарунок-емоція, подарунок-спогад, подарунок – незабутнє спілкування й пережиті враження. Туристична поїздка, похід на омріяний концерт, прогулянка на конях, абонемент у басейн, похід у спа-салон, сертифікат на майстер-клас із живопису / гончарства / кондитерства, професійна фотосесія, квест-рум, боулінг, страйкбол, стрибок із парашутом – усе це тепер можна купити-замовити. А можна й узагалі оминути комерціалізацію свята, влаштувавши свято власноруч. Море небуденних емоцій, зменшення ризиків не догодити з подарунком-предметом, а також мінімізація проблеми, куди ті предмети дівати потім…

Читайте також: Волшебство в самых обычных вещах

Бернард Шоу зарахував подарунки до живого, бо вкладаємо в них душу. У пошук, у вибір, в емоційність моменту. Але є найдушевніші подарунки – зроблені своїми руками. Чи то дитячі рукотвори батькам, які потім зберігаються в сімейних архівах, чи вишита мамою сорочка, чи сплетені бабусею шкарпетки, чи змайстрована татом книжкова полиця – із душею, із думкою про близьких людей, із добрими побажаннями їм… Є те, чого не купиш.

Ми відгуляли вже Миколая, два Різдва й Новий рік. Просили в Господа й у Санти. Раділи Томосу, колядували і їли кутю. Але далі буде. І ми знову робитимемо подарунки близьким. Але є багато людей, для яких усе, написане вище, – немов проблеми іншої планети. Хтось у сиротинці мріє про родину, хтось – про тепле, хай і не нове, взуття, хтось – про те, щоби перемогти тяжку хворобу, а хтось мужньо тримає межу між війною і миром, щоби ми могли безтурботно втішатися святами. Не забуваймо про них. Ми всі в одному човні. І чим більше світла, тим менше темряви.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram