Кадр з мультиплікаційного серіалу "Кіт Леопольд"

Прекрасна фраза зі старого мультика про кота Леопольда, яку чомусь ще з тих часів взяли за основу розв’язання будь-яких конфліктів і навіть воєн.

Якщо ви пам’ятаєте, то там добродушний кіт Леопольд жив у своєму чистенькому, гарненькому будиночку, а на нього без підстав, причин і приводів нападали миші. І от Леопольд терпів збитки, отримував травми, а в кінці виходив і говорив до тих триклятих мишей: "Рєбята, давайтє жить дружно". Ну й потім – хепі-енд, усі співають, а миші хитро посміхаються і йдуть вигадувати для Леопольда нові збитки.

Радянське суспільство чомусь із тих часів і перейняло оцю леопольдову ідеологію. От коли на вас нападають хулігани чи крадії, чи ще якісь злодії, ви мали б стати, зробити бровки дашком і найдружелюбнішим голосом у світі сказати: "Давайте жити дружно". І зауважте, чомусь цю фразу ніколи не говорив агресор, а тільки жертва. Тим самим жертва переймала на себе відповідальність за напад, у тому числі й на себе. Адже в леопольдовій ідеології, кіт ніколи не говорить: "Та будьте ж ви людьми, живіть дружно. Що ж ви поводитеся, як шакали? Та добрішими будьте до інших. Будьте чесними й чемними". Ні, він говорить: "Давайте жити дружно". Й оте "давайте" – і про нього теж. І він – уже не жертва, а співагресор.

Читайте також: Поранені та загиблі: чому бої на Донбасі загострюються?

Леопольдова ідеологія міцно проросла в суспільстві. Жертва мала стати вічним "терпилою", а от агресор слухав "жити дружно" й хитро посміхався, вигадуючи нові способи збиткування. Ця ідеологія чітко вкорінилася навіть у політиці. Багато політиків, навіть живучи в країні, де п’ять років іде війна, бояться назвати агресора агресором, а замість того роблять бровки дашком і кажуть: "Давайте жити дружно", типу це не наші землі обстрілюють, а ми чиїсь.

Але я щиро була здивована, коли побачила подібну леопольдову ідеологію в міжнародному політичному полі. От приїжджає політик із США. У нього дитинство проходило з діснеєвськими героями, чи Томом і Джері на крайняк. У нього змалечку країна не соромилася називати ворога ворогом, а друга другом, чорне чорним і біле білим. У них навіть у правосудді чітко зрозуміло, де нападник, а де жертва. А тут, півгодини перемовин із "російськими партнерами" – і лізе з людини вже аж через верх леопольдова ідеологія "давайте жити дружно", Україна має бути поступливішою, добрішою і бла-бла-бла, бла-бла-бла, бла-бла…

Мені от складно уявити, які мультики дивився в дитинстві міністр закордонних справ Німеччини. Він же жив у Саарланді, а це ж південний захід ФРН – тут навіть на радянську ідеологію НДР не спишеш. І от з’їздив пан Маас у Москву, поспілкувався зі своїм колегою Лавровим і все – приїхав у Київ уже з леопольдовою ідеологією. Де йдеться про агресора й жертву, де не говориться, як достукатися до агресора, а так чемненько про "деескалацію" з обох сторін, і в тому реченні й читається та триклята леопольдова ідеологія "давайте жити дружно" і бла-бла-бла… І миші хитро посміхаються, вигадуючи нові збитки.

Читайте також: Що зі свідомістю росіян зробили державна пропаганда та мілітаризація всіх сторін життя

Це як жертві зґвалтування говорити: "Тобі треба бути поступливішою".

Це як жертві пограбування говорити: "Поклади зручніше коштовності".

Це як жертві вбивства говорити: "Стань так, щоб у тебе легше було влучити".

Це як країні, у якої агресор відірвав із кров’ю землю, убив тисячі людей, а сотні вбиває в тюрмах, говорити про деескалацію конфлікту. От тільки для Росії деескалація – це забрати своє озброєння й війська з України. А для України та ж сама деескалація – це припинити своє існування.

Я і не проти жити дружно, але не з тим, хто вбиває.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram