У сучасному світі вміння спілкуватися стає визначальним фактором успіху. При цьому якщо міжособистісне спілкування може спиратися на індивідуальні здібності людини, пов'язані з її темпераментом і особливостями характеру, то в професійній публічній комунікації цього недостатньо. Найкращі оратори завжди володіють відпрацьованими навичками, користуються непомітними техніками, прийомами і секретами. 

Кому доводилося готуватися до публічного виступу, той пам'ятає відчуття паніки – особливо, якщо виступати треба було вперше. Сьогодні існує безліч книг, рекомендацій, курсів, але, звертаючись до них, можна потонути в потоці нескінченних порад і установок. Пропоную структурувати все це різноманіття і виділити те головне, без чого дійсно не обійтися. Ефективний публічний виступ вирішує  декілька головних завдань: інформувати, зачіпати емоції, розважати, спонукати до дії.

Для початку відкинемо інфантильну та підступну думку: "У мене нічого не вийде, публічні виступи – це не моє". Особливо якщо ви вже зіткнулися з негативним досвідом і пережили перший провал. Доведено, що кожна людина здатна стати ефективним публічним оратором, ось тільки для досягнення цієї мети кожному знадобиться своя кількість часу.

Читайте також: Сила слова: как научиться рассказывать истории

Коли 17 років тому я вперше заходила в аудиторію університету, щоб прочитати першу в своєму житті професійну лекцію, у мене тремтіли коліна і руки, які я ховала за трибуну. Я мріяла про пожежу, потоп, термінову евакуацію – аби цей жах негайно закінчився. Через півроку за результатами опитування студентів я була названа найкращим викладачем факультету після декана – друге місце в загальному рейтингу, і мене відразу призначили заступником декана з виховної роботи. Але того дня першої лекції, виходячи з аудиторії, я була впевнена, що так мучитися більше не стану і завтра ж напишу заяву про звільнення. Отже, запам'ятайте: ми дозволяємо собі засумніватися і навіть розклеїтись, поплакатися в жилетку близьким, але робимо це рівно один день – а потім концентруємося і беремося за справу.

Виділимо основні пункти, без яких ефективного публічного виступу не вийде. Незалежно від формату, будь то презентація, промова, лекція, звернення або навіть ефектний тост, потрібно розглянути і систематизувати свою появу перед аудиторією в трьох основних площинах. Умовно позначимо їх питаннями:

1. Що?

2. Навіщо?

3. Як?

Що? Якщо ви виступаєте перед публікою, то, як мінімум, вам є що сказати. Але подавати інформацію можна по-різному. Головне – зрозумійте, що навіть найлояльніша публіка не готова довго сприймати інформацію та самостійно виділяти в потоці цієї інформації ваш головний посил.

Тому основний текст вашого виступу повинен бути розрахований на 10 хвилин повноцінного сприйняття: вступ – коротке і цікаве, завершення – резюме.

Посил – це теза, твердження, яке необхідно сформулювати і обгрунтувати. Посил зосереджує думки слухача на головному. Щоб посил був засвоєний, він повинен регулярно звучати в тексті виступу: бути заявленим на початку, регулярно повторюватися на етапі обґрунтування і яскраво виділятися в кінці.

Іншими словами, посил – це основа, а решта тексту покликана якомога переконливіше його обіграти. Ваш виступ вдався, якщо у відповідь на питання "про що говорив мовець?", слухачі повторюють основну тезу вашої мови.

Отже, готуючись до публічного виступу, потрібно чітко сформулювати основний посил, який повинен бути коротким, не суперечливим, легко запам'ятовуватися і повторюватися. Наприклад, "компанія Магістр – найнадійніша на ринку нерухомості". Сформулювавши посил, обов'язково випишіть його на папір: цей простий прийом допоможе нашому сприйняттю ідентифікуватися з тезою, що буде впливати на переконливість.

Щоб думка була засвоєна, її потрібно повторити не менше п'яти разів. Тому протягом виступу основний посил необхідно транслювати у всіх площинах сприйняття аудиторії.

Вербальній – жодного зайвого слова: все присвячено основній тезі.

Візуальній – інформація, підкріплена візуально, активніше запам'ятовується, але найголовніше – вдвічі довше зберігається в пам'яті.

Емоційній – будь-яка цільова аудиторія відгукується на емоцію, тому в інформаційний коктейль обов'язково додайте звернення до почуттів слухачів. Використовуйте образи, метафори, розповідайте цікаві історії, наводьте приклади, якщо тема дозволяє – апелюйте до дотику, нюху, смаку ... Чим більше каналів сприйняття через емоції задіяно, тим активніше "включаються" увага й інтерес аудиторії.

Мотиваційній – обов'язково розкажіть, як зміниться на краще життя аудиторії, якщо слухачі зроблять те, до чого ви їх закликаєте.

Навіщо? Другий етап підготовки – розуміння мети публічного виступу. Навіщо ви виступаєте? Чого ви чекаєте від слухачів? Цілі бувають різні, і їх підміна часто знецінює сенс публічного виступу. Припустимо, ви доручаєте перспективному співробітнику підготувати доповідь, мета якої – залучити нові інвестиції в компанію. Однак справжньою метою цього співробітника є привернення уваги до власної персони і просування кар'єрними сходами. Відповідно, інтереси компанії виявляться вторинними, а основний посил буде сперечатися з егоїзмом, демонстративністю мовця, і мета не буде досягнута. Обсяг уваги аудиторії обмежений, і він буде направлений або на інтереси компанії, або на "блиск" оратора. У число найбільш поширених цілей входять: конкретна дія; пробудження інтересу до компанії/проекту; запам'ятовування інформації і передача її іншим; запам'ятовування персони, що виступає, з подальшими перспективами.

Як? Однак для того, щоб мета спрацювала, важлива не тільки точно вибудувана інформація. Важливо також залучити слухачів у те, про що ви говорите. Жодна, навіть найблискучіша теза не спонукає до дії, якщо ви упустите емоційну складову публічного виступу. Виходячи зі статистики сприйняття, 80% підготовки необхідно витратити на подачу матеріалу і лише 20% – на зміст промови. З інформацією (посил і мета) ми розібралися, тепер перейдемо до емоційої площини. У всі віки народ вимагав хліба і видовищ, і, кажучи про публічний виступ, хліб – це інформація, а видовища – це емоції.

Згадаймо відомі цифри. Під час виступу публіка сприймає оратора наступним чином: 60% уваги – тому, як він виглядає, 30% – тому, як він говорить, 10% - тому, що він говорить.

Однією з умов ефективного донесення інформації є жива мова. Ще Петро Перший видав указ, яким зобов'язав виголошувати промови без шпаргалки: "Щоб дурь кожного видно було". Читання з папірців або зі слайдів – смерть для оратора, адже емоційний фон при цьому втрачається. Це вже знають багато людей, і тому намагаються завчити текст. Але заучування і переказ інформації – ще один спосіб втратити аудиторію. Тому що, намагаючись повторити завчений матеріал, ми витрачаємо енергію на процес згадування, забуваючи при цьому про публіку.

Під час підготовки потрібно запам'ятати тільки структуру виступу і форму передачі основного посилу. Решту достатньо викладати близько до тексту. Пам'ятайте: коли ми намагаємося сказати якомога більше і строго дотримуємося завченого тексту, публіка починає нудьгувати, і повернути її увагу вже неможливо.

Найважливішу роль в емоційному залученні уваги грає вступ, який має бути цікавим і не затягнутим. Початок промови – це прелюдія перед основною доповіддю. Люди люблять прелюдії, особливо якщо в них використовуються історії або несподівані метафори. Як ви думаєте, який початок приверне більшу увагу: "Мій виступ присвячено новітнім інноваціям, що дозволяють ..." або: "Уявіть, що ви опинилися в ситуації ...", "Я хочу почати з історії, підслуханої в літаку дорогою до вас ...?"

Також потрібно пам'ятати, що для спілкування з цільовою аудиторією варто використовувати звернення – "ми", "ви", і уникати частих повторів "я", "я", "я". Це сприяє ідентифікації з публікою і дає несвідоме відчуття: "ми разом".

Читайте також: 10 причин, по которым мудрые люди не боятся совершать ошибки

Говорячи про емоції, неможливо обійти увагою почуття страху, що викликається тривогою і хвилюванням, і знайоме кожному оратору. Існує безліч технік і методів для роботи з острахом, однак, використовуючи їх, важливо пам'ятати наступне: перед виступом можна знімати лише первинну напругу. Певна частка адреналіну оратору необхідна, інакше активне зняття напруги може призвести до млявості, порушення темпу мови, емоційної апатії.

Пропоную одну з найпростіших і найбезпечніших технік, яку я рекомендую молодим артистам, працюючи в телевізійних проектах і на Євробаченні. Це нескладна дихальна вправа спрацьовує як гіпоксичне тренування: кров насичується киснем, судини розширюються, що сприяє зняттю тривожності і підвищенню активності.

Перед публічним виступом у спокійній обстановці зробіть повільний вдих на рахунок чотири, затримайте дихання на рахунок чотири і закінчите видихом, теж на рахунок чотири. Вправу необхідно повторити близько 20 разів.

Також під час підготовки обов'язково пам'ятайте: не можна починати і закінчувати виступ на негативній ноті. Початок і закінчення повинні викликати в залі тільки позитивні емоції. Негативу, звичайно, властиво запам'ятовуватися, але дослідження показали – при високому рівні запам'ятовування до дій аудиторія в таких випадках переходить рідко. Негативний асоціативний ряд проектується на загальний результат, пов'язаний з продуктом, послугою або особою, що виступає.

І останнє: не намагайтеся наслідувати навіть найвеличніших ораторів. Приваблива сила їхньої харизми саме в тому, що вона унікальна. Створюйте власний стиль, транслюйте свої індивідуальні особливості, знаходьте прийоми, які додадуть вашій повсякденній мові характер публічного виступу. Американський актор Джозеф Джефферсон сказав: "Виголосити яскраву промову – одна справа, а вимовити її яскраво – інша".

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram