MENU

Гроші від бідності

2949 1

«Ми більше не можемо дозволити собі залишати людей за кадром», — заявив засновник і президент давоського форуму Клаус Швааб, відкриваючи WEF в цьому році. Тим часом у Давосі вже п'ятий рік продовжують говорити про четверту промислову революцію і її наслідки. Але, на відміну від попередніх років, фокус цьогорічного форуму — все-таки не на цифрах, а на людях.

Насамперед на тих, хто не виграє, а програє від нової «роботизованої архітектури» глобальної економіки.

Тема соціальної нерівності і бідності не нова як сам світ. ООН назвала боротьбу з бідністю однією з «Цілей тисячоліття». Але події останніх років — війна в Сирії і загальне загострення на Близькому Сході, проблеми з мігрантами, охолодження європейської економіки одночасно з розвитком правих рухів з абсолютно лівими економічними поглядами (не зайве згадати, що Еммануель Макрон не поїхав у Давос якраз через «жовті жилети») — поставили це питання для європейців руба. А для більшості неєвропейців воно інакше ніколи й не стояло.

Відповідь «давоських мудреців» на виклик поглиблення соціально-економічної нерівності — інклюзивна світова економіка. Тобто та, в якій знайдеться місце тим, кому не знаходить застосування класичний капіталізм. Економіка, в якій соціальність підприємництва важливіша за прибутковість. Звідки така економіка буде брати додану вартість, правда, незрозуміло. Може, на це дасть відповідь Давос-2020.

Читайте також: Истинная суть шапочного кризиса в Давосе

В обговоренні інклюзивної економіки, крім відверто утопічних міркувань про безумовний дохід (від якого самі швейцарці відмовилися кілька років тому) і інших варіацій «щастя задарма для всіх» був один момент, дивно збігся з актуальноюим порядком денним економічної дискусії в Україні. Це — фінансова інклюзія. Яка визначена як одна із стратегічних цілей Національного банку України на 2019 рік.

Здавалося б: що спільного з включеністю населення у фінансову систему (саме це і є фінансова інклюзія) і боротьбою з бідністю і соціальною нерівністю?

Щоб відповісти на це запитання, досить подивитися на класичні кейси щодо підвищення доступності фінпослуг для населення. Наприклад, M-Pesa в країнах Африки чи Grameen bank в Бангладеш, і на зміну рівня життя населення після запуску цих проектів. Доходи людей після «включення» в фінсектор зростали в 2-3 рази. І хоча в абсолютних цифрах вони виглядають для українців не вражаюче ($4-6 на день проти $1-2 до користування фінпослугами), але важливо, що практично завжди ці доходи зростали завдяки активізації підприємницької діяльності.

Фінансова інклюзія – це, в підсумку, доступ не до послуг. Це доступ до грошей. Кредиту чи, P2P-позики, або інвестиційномуго доходу – не так важливо. Важливо, що підвищення доступності фінпослуг для людей – причому як фізичної, так і цінової – підвищує конкуренцію між провайдерами цих послуг. І отже – знижує ціну. Адже основною проблемою Бангладеш, на момент заснування нобелівським лауреатом Мухаммедом Юнусом знаменитого «сільського банку» була навіть не вартість кредитів для бідняків (досягала 3000% на рік), а повна монополізація ринку на локальному рівні. Одне село – один кредитор. І ніяких можливостей навіть порівняти умови з кредитором з села за кілька сот кілометрів. І вже тим більше – зайняпозичити у нього гроші на більш вигідних умовах.

Звичайно, Україна 2019 року – не Бангладеш-1987 і не Кенія-2007. Багатьох городян не здивувати не тільки банківськими відділеннями, а й інтернет-банкінгом. А запущена в минулому році система віддаленої ідентифікації клієнта BankID обіцяє справжню революцію в цій сфері, оскільки дозволяє кожен раз не приходити з паспортом і кодом у відділення для обов'язкової первинної ідентифікації клієнта. Досить зареєструватися в будь-якому банку один раз. А далі можна отримувати послугу онлайн хоч у банку, хоч у фінансовій компанії, офіс якої може перебувати через пів країни – їхати в неї не потрібно.

Читайте також: Підсумки Давосу для України

Але не для всіх. 36% українців досі ніяк не включені у фінсектор. У них немає рахунків, депозитів, вони не користуються картками і не беруть кредити. Не кажучи вже про онлайн-платежі. Переважно це жителі сільської глибинки або літні городяни. Ці 36% в європейській країні мало чим відрізняються від жителів сіл Бангладеш 1987 року, які в разі непередбачених життєвих обставин могли прокредитуватися хіба що у місцевого сільського кредитора. Під три тисячі відсотків на рік.

Як Нацбанк збирається включити більш ніж третину населення країни в фінсистему? В НБУ обіцяють: максимально розвивати можливості безготівкових розрахунків, впроваджувати вже згадану вище віддалену ідентифікацію, а також підвищувати обізнаність і захист клієнтів. Останній пункт особливо важливий, оскільки зростання фінансових послуг автоматично тягне за собою сплеск фінансового шахрайства.

Але в контексті світової дискусії про майбутнє економіки і місце в ній бідності, цікавіше навіть не те, що можна зробити для фінінклюзії, а навіщо це робити? Досвід всіх світових проектів з підвищення доступності фінпослуг за останні 30 років дає однозначну відповідь на це запитання – гроші роблять тільки гроші.

Зростання підприємництва неможливе без кредитування. Вигідне кредитування неможливео без підвищення конкуренції серед провайдерів фінпослуг. А підвищення конкуренції неможливе без вільного доступу клієнта до послуг компаній, що знаходяться від нього хоч за один, хоч за тисячу кілометрів. Адже фізична доступність тягне за собою цінову. А пояснювати значення дешевих кредитів для економіки не потрібно. Як писав про мікрокредити Мухаммад Юнус, це «грошові ін'єкції, які дають можливість людям економічно одужати».

Старий жарт говорить, що гроші – це найкращі ліки від бідності. Ясно, що це розуміють в українському центробанку. Але важливо, щоб це зрозуміли самі українці.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і Telegram

Катерина ВЕНЖИК


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини