MENU

Щемлива історія про хліб в 1950-ті роки

4532 2

Мій спогад про хліб. 1950-ті роки. Село на Чернігівщині. Хліба в лавку не привозять уже тижнів два. Наша школа (колишній "попів дім"), розташована від лавки за кілька хат. Раптом хтось на вулиці крикнув: "Хліб привезли!".

Усіх, хто сидів на уроці, наче струмом прошило. У кожного в кишені карбованець-два. Батьки дають на той випадок, коли раптом хліб привезуть у село. Тільки-но пролунає дзвінок на перерву, кілька десятків оцієї малечі рвоне в магазин.

Читайте також: Вспомнить 90-тые: Постоянные отключения света, наркомания и непонятная еда

Наступного уроку не буде. Це розуміють і вчителі, і учні. Але перерви треба ще діждатися. Іще хвилин п’ятнадцять. А тоді побіжимо. У класі мертва мовчанка. Щось пишемо, але навряд чи й розуміємо, Що саме… Усі думки там – у лавці. І раптом учитель звертається до мене: "Бабич, у вас сім’я велика. Ти йди, певно, по хліб зараз. Я тебе відпускаю". Пантелеймон Олександрович розумів, що навряд чи я зможу купити ту пару буханців (більше в одні руки не давали), якщо побіжу разом з усіма. У лавці і зараз, певно, вже стовпотворіння.

Того дня вся наша родина – бабуся, мама і нас, четверо дітей – була особливо щаслива. Я приніс дві хлібини. Їх ледве вистачило до наступного вечора. А ще через день, домовившись із сусідом про те, що він позичить мені "лісапет", я об’їхав кілька навколишніх сіл сподіваючись натрапити на хліб. В одному селі він був, але давали знову ж таки по два буханці. Я поставив велосипед за магазином і кілька разів ставав у чергу. Щоразу, купивши дві хлібини, я біг з ними до велосипеда і клав їх у лантух, прикріплений до багажника. Черга була велика, але то все-таки була черга, і для мене, малого, був шанс наповнити лантух за п’ять-шість разів. В інших селах за хліб у магазині билися, але це село було "радгоспне", то хліб привозили частіше і люди були спокійніші. А чи може "культурніші"? Багато приїжджих. І (ха-ха!) російською багато хто розмовляв!

Читайте також: Как проходил обычный день советского человека. ФОТО

Десять хлібин у лантуху на задньому багажнику вихиляли моїм велосипедом на всю ширину дороги. Велосипед був "дорослий", і їхав я на ньому "під рамою". Лантух кілька разів падав. Я тоді розвертав велосипед, вів його до хліба, закріплював лантух на багажник знову і знову їхав. Але то були дрібниці.

Я й досі відчуваю гостроту тієї моєї радості від того, що і бабуся, і мама, і мої два молодші братики і сестричка будуть цього вечора з хлібом.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і Telegram

Віталій БАБИЧ


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування »  

Новини