Фільм Пітера Фареллі скроєний за старими лекалами – класичне роуд-муві, багато гумору, з усіх сцен пруть то мораль, то продакт-плейсмент, а святвечір – головний день у році.

Є фільми, орієнтовані на великі збори, є фестивальне кіно, є суто нішевий сінематограф серій «В», «С» (і так до «Z»), а є проекти, які затіваються під червону доріжку. І на операційний стіл надходить якраз такий пацієнт, Фільм Пітера Фареллі «Зелена книга».

Отже, що ми маємо: творець «Тупого і ще тупішого» вирішив пограти на полі для основного складу, екранізувавши реальну історію дружби двох визначних історичних персонажів – джазового піаніста Дона Ширлі (навчався, між іншим, у ленінградській консерваторії) та вишибали Тоні «Базіки» Валлелонга. Перший – афроамериканець (в кіно краєчком засвічують його гомосексуальність, але для камінг-аута часи тоді були не найкращі, так що ясності в цьому питанні немає), другий – італоамеріканець з усіма витікаючими наслідками.

Читайте також: "Зелена книга" – гранично простий фільм. Чому не знімаємо таке кіно в Україні?

Отже, братва підкидає Тоні халтурку – звозити в тур південними штатами одного музиканта. Базіка погоджується, десь в районі штату Міссісіпі гастролери знаходять спільну мову, ближче до Луїзіани вже дружать, а до повернення додому взагалі не розлий вода. Хороша історія, що передбачає хеппі-енд, що на теперішній час – велика рідкість, глядач так і просить, щоб кого-небудь несподівано вбили.

Славлена ж Зелена книга – путівник американським півднем для кольорових. Йде 1962 рік, Роза Маркс вже влаштувала славнозвісний автобусний бунт, ще живий Мартін Лютер Кінг, але південь чинить опір з усіх сил. І тоді звичайний вибивала стає справжнім роуд-менеджером, буквально кулаками розчищаючи шлях артиста до сцени.

З кастом вгадали на всі сто відсотків – Дона Ширлі грає оскароносець Махершала Алі (після «Карткового Будиночка» його кар'єра пішла вгору – третій «Справжній детектив» і «Аліта: Бойовий ангел» є тому підтвердженням), а Базіку – Вігго Мортенсен, що погладшав з такоїнагоди. І обидва награли на нагороди.

Фільм скроєний за старими лекалами – класичне роуд-муві, багато гумору, з усіх сцен пруть то мораль, то продакт-плейсмент, а святвечір – головний день у році. Але чому ні? Раз це спрацювало в «Шофері міс Дейзі», чому б колесо не крутонути ще раз? Цивілізація зробила свій вибір, так чому б не погладити себе по голові, показавши майбутнє на прикладі копів з півночі на вигідному тлі південців?

Читайте також: Оскар 2019: повний список переможців

Часом сироп видавлює кришку, але такі закони жанру. І так, збори копійчані, але такі фільми роблять не для каси, а під «Оскар». Спробуй не включи у номінацію фільм, який підіймає расові проблеми, ще й з легким натяком на гомосексуальність головного героя? Так і пару статуеток можна віднести, тим більше, що і фільм-то непоганий. Так що сьогодні це 7 з 10, з тегом #МГ – Можна Глянути.

P. S. Роад-менеджер з міцними кулаками – справжня знахідка для артиста, скажу я вам.

P. P. S. І ще одна принада – дружба з творчими людьми далеко завела реального Тоні Базіку – уявіть собі, водила згодом став актором і зіграв у самому «Сопрано» мафіозі Кармайна Лупертацці, мабуть, завдяки глибокому знанню матеріалу. Скажи мені, хто твій друг, і...

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram