Власне, корабель почав тонути ще років три тому, коли рейтинг президента, який виграв вибори уже у першому турі, уже не був першим.

Тобто падіння довіри до влади відбувалося рекордними за усю історію держави  темпами.

Але цього щасливі поселенці “Титаніка” не помічали. Те, що робилося всередині правлячого режиму, виглядало приблизно так: коли перша і друга палуби уже пішли під воду, на верхній, третій палубі хлопці відчайдушно воювали між собою за комфортні корупційні каюти.

Тепер же, за лічені дні перебування у відкритому морі дірявого катера, склепаного у “Ленінській кузні”, навіть на верхній палубі прийшли до тями, що на цьому безнадійному кориті до берега ніяк не дотягнеш.

І почали скакати за борт.

Як правило, найперше прориває там, де найбільше корупційних щурів. А хто у нас лідери національного казнокрадства і хабарництва? Трійка призерів – суди, прокуратура, спецслужба.

В епопеї із високопоставленим  мародерством, яка ключ від президентського кабінету через два місяці вручила у руки журналіста Бігуса, є одна єдина заковика – хто передав журналістам матеріали казнокрадства і що це означає?

Матеріали розслідувань, зокрема інформація, знята із телефонної переписки, могли бути тільки у слідаків. Денис Бігус та Леся Іванова, які в одну ніч прокинулися знаменитими, самі не могли і не мали права знімати інформацію із чужих телефонів.

Отже, інформацію про злочини любих друзів президента передали із очолюваних ним органів силовиків.

Чому? А тому, що поставили на президенті хрест.

Така природа правоохоронних органів, які сплодили ще  Сталін із Берією і які з тих пір ніхто практично не змінював – в одну мить стражники августійшого тіла стають конвоїрами. Челядник, який за функціоналом розстелює щоночі ліжко правителю, в одну таку ніч його у тому ліжку задушить.

Читайте також: Забутий, недооцінений і проігнорований ресурс: як закордонні українці можуть вплинути на хід виборів в Україні

Ті, що злили пограбування армії верховною Ставкою, своїм “героїчним” вчинком дали знак — завтра ми готові посилати на шибеницю тих, котрим ми лизали чоботи вчора.  Причому, чим заповзятіше лизали, тим запопадливіше будемо вибивати табуретку з під ніг повішеного сюзерана.

Другий гурт корупційних щурів не забарився. Два роки в уряді спостерігався дружній регіт на чолі із видатним тарифікатором Гройсманом над спробою "популістів" оскаржити у суді тарифний геноцид. Регіт підхоплювали полчища телебрехачів, які просто кидалися грудьми на амбразуру, яка називається – ціна на газ.

А що суд? А суд мовчав. До пори до часу. Мовчав і чекав.

А чого чекав? А чекав – чия візьме. Якщо тарифікатори, запудривши порожні мізки жертвам геноциду, втримаються, суд скаже своє вагоме слово і пошле "популістів" подалі – із державницьких позицій проголосить правильність обраного шляху на закабалення народу вбивчим податком на тепло, електрику і воду, – на те, без чого людина в умовах континентального клімату вижити  не може.

Якщо суд після двох років уважних спостережень побачить, що корабель йде на дно, і тарифікаторам прийшов гаплик, він, наш, як відомо, найсправедливіший суд у світі, скаже – усе, що робила влада чотири роки, неправильно. Антинародно і антигуманно.

Три шкіри здерли з народу незаконно.

Я не виключаю, що наш суд здатен прийняти законне рішення. Бувають завше  і в усьому виключення із правил, а правил для наших судів є щонайменше два – присуджуй у відповідності із отриманим хабарем або присуджуй у відповідності із дзвінком від товариша Філатова, тобто із вулиці Банкової.

Звичайно ж, не було цього разу такого, що український народ скинувся і заплатив хабар суддям, щоб ті прийняли рішення на його, народу, користь.

Читайте також: Єпископи ПЦУ до українців: "Не продавайте свій голос ані за гроші, ані за солодкі обіцянки"

Я думаю, що спрацювало інше – чи не вперше судова інстанція не зняла телефонну трубку, з якої їй завжди диктують вироки.

А чому не підняли  трубку у суді, коли дзвонять зверху? А тому, що вважають тих, що сидять зверху, політичними мерцями.  За три тижні до похорон мерців уже можна не слухати. І драпати із корабля.

Байка про те, що першими із корабля, який піде на дно, тікають щурі, живе сотні, а може й тисячі років. Віддаючи належне споконвічним спостерігачам за хвостатими віщунами невблаганного кінця, хочеться спитати – чому ці теоретики у царині поведінки тварин в умовах грядущої небезпеки не встановили – чи допливли до берега ці віщі щурі, а чи потопилися дружньо за компанією із володарями люксусових кают?

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram 

  Василь БАЗІВ,  для UAINFO