MENU

Прикордонний мур: коли уява політична

1297 0

Декілька років тому українцям пообіцяли побудувати стіну на кордоні з Росією. Станом на кінець 2018 року, інженерні роботи проекту "Стіна" були реалізовані на 47%.

Питання прикордоння та самого кордону для більшості суспільств залишається гострим і політичним.

Наприклад, у 2004 році бельгійський художник Френсіс Аліс створив роботу "Зелена лінія". Він пройшов між кордоном Палестини та Ізраїлю і розлив за собою зелену фарбу, що утворила нерівну лінію.

Навколо цієї роботи виникло багато дискусій, адже її сприйняли як політичну.

В останні роки ідея стіни актуальна не лише для України. Європа теж планувала "оборонятися" від мігрантів у такий спосіб одразу в кількох країнах.

До прикладу, прикордонний мур мали намір встановити на перевалі Бреннер в Альпах.

Що з того вийшло можна дізнатися з фільму "Прикордонний мур" австрійського режисера Ніколауса Ґейргальтера, який цього року демонстрували на позаконкурсній програмі Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA.

Перед глядачем постають мешканці перевалу, робітники та прикордонники. Часто їхні роздуми переривають пустотні альпійські прикордонні пейзажі та передачі новин, у яких представники австрійського уряду та журналісти кажуть про будівництво прикордонного муру, аби скерувати маршрути біженців до Італії після закриття шляху через Балкани.

Це весна 2016 року і мешканці бояться великих потоків мігрантів.

При цьому заявляють, що люди вони не погані (деякі з них, наприклад, дотичні до будівництва стіни і часто контактують з місцевими), але "культура в них інша".

Читайте також: Окупанти опитують кримчан, які їдуть на материкову частину України, щодо участі у виборах

Хтось боїться змін у політиці.

Хтось – навіть самого муру.

У фільмі не обійшлося й без питання про національність.

Герої фільму переживають за майбутнє Європи, яке зміниться під впливом мігрантів, але самі часто говорять досить консервативні речі.

Наприклад, з вуст деяких героїв фільму звучить фраза, що вони не відчувають себе австрійцями, а є тірольцями.

Ця фраза не може не викликати асоціацій з українською ситуацією, де "донецьким" нарікали на їхню особливу регіональну прив’язку та надмірну любов до свого регіону, яка переважала над зв’язками з державою взагалі.

Мимоволі, думаєш, чим цей тіролець не такий як донеччанин, а донеччанин не подібний на тірольця своєю любов’ю до місця, в якому виріс?

Австрійці так і не завершили свій проект. У прикордонному пункті не сталося кардинальних змін, не відчутний і потік біженців, якого так боялася влада та чим були трохи налякані місцеві жителі.

Прикордоння – особлива територія.

Історик Хіроакі Куромія у книзі "Свобода і терор на Донбасі" описує територію цього регіону як специфічну прикордонну зону, яка давала людям, що жили там, відчуття та прагнення свободи.

Через різні історичні приклади він показує важкі умови праці, політичні ідеї та зміни, котрі стосувалися простих громадян.

Австрійське прикордоння з фільму Ніколауса Ґейргальтера – повна протилежність донбаським степам.

Але питання свободи тут також займає більшість людей. У мігрантах вони бачать часткову втрату цієї свободи, але й у мурі також не бачать її порятунку.

Частково у розмовах вони повторюють стереотипи, нав’язані телебаченням. Але одразу ж, коли йдеться про реальні зустрічі з мігрантами, говорять про їхні позитивні людські риси та доброзичливість.

І якщо говорити про прикордоння, то яка в уяві мешканців перевалу лінія розмежування між ними та іншими австрійцями? Чи помітна вона та які її особливості?

Якщо знову згадати аналогію з "донецькими", то нині кордони окреслені зоною військових дій та офіційними документами.

Але якщо говорити про територію Донбасу в медіа, то вона часто міняється: до неї відносять як дві області – Донецьку та Луганську (за географічним принципом), так і деколи "всю східну Україну".

Читайте також: А чего это россияне погрузились в предвыборную лихорадку в нашей стране

Сьогодні люди, які виїхали за межі свого регіону часто створюють свої осередки та невеликі спільноти в інших містах. То чи можна назвати це Донбасом, розширенням чи зменшенням його кордону?

Візуально такі зміни яскраво виражені у серіалі ВВС "Місто та місто", що вийшов у квітні 2018 року.

Серіал не є документальним, це екранізація роману письменника Чайна Мьевіля, а відтак його автори дозволили собі метафоричність та тонку соціальну критику.

Йдеться про два різні міста, які ворогують. Одне візуально представлено жовтим кольором, а інше – червоним. Але по суті, вони знаходяться на одній території.

Тільки люди вимушені не бачити іншу частину міста, вони не заглядають на протилежну частину вулиць, намагаються уникати ворожих кольорів.

І хоча, головний герой перетинає посилений прикордонний пункт і камера показує сотні біженців, які з одного міста їдуть у інший, все це – одна територія, одне місто, поділене між собою корпораціями та правоохоронними органами.

По суті, кордон вимальовувався в уяві кожного містянина через впливи медіа та пропаганди, що лунає звідусіль.

Але якщо "Місто та місто" – це і іронія над сучасним світом, і його критика, то історія "Прикордонного муру" – наслідки реальної політики на життя людей та їхні міркування.

21 століття показало наскільки легко можна змінювати плинність історії, і як просто можна рушити будь-які мури, якщо контролюєш уяву інших.

Кордони в наших головах створюють враження стійкості, вони наче оберігають нас, надають спокій та стабільність.

Часто під кордоном сприймається паркан чи мур, але паркан і мур не виступають гарантією безпеки – ані політичної, ані соціальної.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і Telegram

Катерина ЯКОВЛЕНКО


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування »  

Новини