Уперше в історії політичних перегонів було згадано Службу зовнішньої розвідки. І хоча головний орган забезпечення національної безпеками за межами держави було згадано не в контексті його функціонування чи стану, а в контексті "вимог" найрентинговішого на сьогодні кандидата в президенти до чинного глави держави, оптимісти з царини міжнародних відносин і забезпечення зовнішньї безпеки країни можуть ризикнути відірвати похмурі й стомлені незмінно одноманітними досі результатами народних волевиявлень погляди від долу й, мружачись, підвести недовірливі очі.

Звичайно, у державі, де ніколи не було зовнішньої політики як цілеспрямованого активного комплексу дій на досягнення певної мети (не плутати із зовнішньополітичною присутністю й політикою пасиву – реакції на чужі ініціативи), не повинно було б бути розвідки, яка є одним із інструментів забезпечення зовнішньої безпеки держави й проведення активної зовнішньої політики в інтересах народу. А якщо вона в нас таки є, то, враховуючи гіпотетичний освітньо-професійний рівень тисяч активних і патріотично налаштованих офіцерів, можна лише уявити, як знуджено й розчаровано вони сприймають зовнішньополітичну й зовнішнью безпекову діяльність кожного чергового "народного обранця" (керує зовнішньою політикою в нас і одноосібно призначає Голову СЗРУ президент).

Читайте також: У чому головна особливість президентських виборів-2019 в Україні

Але сталось, як сталось. Нова команда, нехай і завдяки прізвищу одного із заступників голови СЗРУ (якого вона вимагає звільнити), таки дізналася про цю маловідому, на загал, абревіатуру. А якщо ще вони надумають перейти від політики реагування на чужі зовнішні ініціативи до політики ліквідації загроз ще в момент їх зародження й поза межами держави або навіть знешкодження їх ще до самої появи, то, не виключено, найбільша в Європі держава вже не бездарно ловитиме м'ячі в свої ворота з усіх боків на власній території, а сама забиватиме їх на інших полях, не даючи м'яча командам супротивників навіть на їхньому полі й примушуючи їхніх футболістів витворяти щось незвичайне там, у себе.

Колись же воно має статися. Якщо, взагалі, цей народ планує ще жити. Не виключено, що нова молода й прагматична (?) команда, що не має традиційного "радянського" страху й корупційних вуз перед Москвою, й не встигла повивітрювати голови на комсомольських чи партійних зборах, просто, дозволить професіоналам не лише відрубати голови гідрі на нашій землі, але й ліквідувати ту "вічну" історичну загрозу там, на її території. Тоді українці не соловйових вечорами переказуватимуть і не тішитимуться з відсутності туалета в Тамбовській області, а зможуть, фактично, он-лайн дивитися новий український серіал про те, як на тлі різкого економічного погіршення ситуації сотні народів РФ з'ясовують між собою всі історичні, міжнаціональні й міжконфесійні обіди, а всі разом – з Москвою. Ось тоді – вперше досі – можна буде починати обговорення того, "як нам повернути Крим".

Читайте також: Українцям варто припинити тішити себе думкою про геніальне походження та призначення – політолог

Хоча, як виглядає, українці, як і раніше, знову стали на стежку війни самих із собою, ледь не видираючи очі політичному опоненту за те, що той збирається голосувати за "А", а не за "Б". Таким, дійсно, ні розвідка ні армія не потрібна. Вони духом уже там – у РФ. Це, товариство, називається поразкою або національним суїцидом.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram