Трохи позитиву. У всій цій історії зі стадіонами є один позитивний момент. Пригадуєте, з якими настроями ми зустріли 1 квітня? Зовсім не веселими. Градус ненависті вперше за роки ризикував вийти за межі власне політики і перекинутися на громаду.

Пригадуєте ці заклики вбивати прихильників певних кандидатів, відрізати "неправильні" області, припиняти підтримувати "неправильних" військових?

Читайте також: Бажання "хліба і видовищ" як показник незрілості суспільства

Все це серйозніше, ніж ми можемо думати. Тим більше, що, приміром, дехто з кандидатів підживлював ці настрої, намагаючись мобілізувати своїх прихильників проти "внутрішніх ворогів". Всі ці "загальні мобілізації" спиралися на ідеологію дегуманізації політичних опонентів. Власне, всі реальні громадянські війни починалися саме з дегуманізації супротивника. Там - "не люди", то чого з ними говорити?

Парадоксально, але заклик до дебатів від Зеленського і подальша карнавалізація дискурсу дещо знизили цю небезпеку. Не знаю, це було свідомо, чи ні, але результат є.

Суспільство іронізує, висміює, обурюється. Але закликів повбивати один одного вже не почуєш. І це добре.

Читайте також: Ми – джерело влади і нам належить ця земля. Якщо раптом забули

Найголовніше. Ненависть і несприйняття знову переключилися з виборців політичних опонентів на самих політичних опонентів. Люди знову ненавидять політиків, а не сусідів. І це, як на мене, набагато краще. Краще карнавал, аніж різанина. Краще фотожаби, аніж фоторепортажі з місць зіткнень. Важко сказати, які електоральні бали кому принесе те, що відбувається, але все одно є надія, що ми пройшли вже "розвилку" до найгіршого сценарію. Хвала баночкам для здачі аналізів!

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram