Сьогодні у Вашингтоні я бачив людину, яка плакала просто посеред вулиці дивлячись відео пожежі Нотр-Даму. Вся стрічка наповнена скорботою. Новина приголомшила і мене. Дивно, що в сучасному світі з усіма його трагедіями і жорстокостями нас може так розчулити новина про знищення далекого шедевру готичної архітектури. Що саме змушує тисячі людей по всьому світу оплакувати Нотр-Дам? Трагедія Нотр-Даму приховує в собі щось більше, ніж здається спочатку.

На перший погляд, відповідь очевидна. Ми втратили одну з найвідоміших культурних пам'яток людської цивілізації. Ті, хто встигли побачити Нотр-Дам, згадують прекрасний собор, який раптово поглинуло полум'я. Люди, які як я, запізнилися – жалкують над тим, чого вже ніколи не відбудеться. 

Читайте також: Жарт "порохобота" про пожежу в Парижі викликав обурення посла Франції в Україні. ФОТОФАКТ

Також не складно зрозуміти історичну цінність Нотр-Даму – не часто зустрінеш будівлю, що витримала випробування майже дев'ятьма століттями історії. Собор почали будувати тоді, коли про Марко Поло ніхто ще й не чув, до падіння Візантії залишалися століття, а населення всього світу не перебільшувало 350 мільйонів людей. Нотр-Даму виповнилося два століття, коли народився Леонардо да Вінчі та було засновано Мачу-Пікчу. Саме тут імператорську корону прийняв Наполеон. 

Здається, собор був і мав бути завжди. Ми виросли впевненими, що як і минулі покоління, ми прийшли і підемо з цього світу, а Нотр-Дам залишиться. У ці бурхливі часи він був чимось абсолютно незмінним, однією з небагатьох надійних точок опори. І ось тепер його немає, а ми залишилися. Несподівана демонстрація крихкості собору нагадала про крихкість нас самих.

Звичайно, Нотр-Дам відбудують – як вже робили це раніше. Але чи буде це той самий собор? Це класичний парадокс Тесея. За легендою, корабель, на якому повернувся давньогрецький герой Тесей, щорічно відправлявся зі священним посольством на Делос. Корабель потрапляв в шторми і потребував відновлення. При лагодженні в ньому поступово замінювали дошки та інші частини, доти, доки не залишилося жодної деталі оригіналу. Серед філософів виник спір: чи маємо ми справу з все тим же кораблем Тесея, чи це вже інший, новий корабель? Чи буде Нотр-Дам тим самим Нотр-Дамом після відновлення? І, на більш глибокому рівні, чи не стає кожен з нас після певної кількості "реставрацій" від життєвих потрясінь іншою людиною?

Читайте також: Перерости національну свідомість пубертатного періоду

Будівництво Нотр-Даму тривало більше століття, в ньому брало участь кілька поколінь парижан. Сьогодні нам складно уявити, як мала почувати себе людина з середньовічного села, що вперше потрапляла в собор – після цього не складно було повірити в бога. Нотр-Дам підніс людей ближче до неба, ставши найвищою будівлею країни. Він наблизив своїх творців до вічної мети людини – безсмертя. Вже багато століть немає в живих жодного з людей, причетних до будівництва собора, але їх шедевр продовжує вражати і захоплювати увагу мільйонів. І ось тепер, невже так тяжко здобуте безсмертя буде в них відібране волею випадку?

Нарешті, Нотр-Дам – один з найяскравіших символів Західної цивілізації. Від турецької навали до Другої світової і радянської загрози – Заходу знов в знов оголошували, що настав його кінець. І кожного разу Західна цивілізація перемагала своїх ворогів. Але сьогодні, коли ми знов знаходимося в кризі, падіння одного з культурних стовпів нашої цивілізації видається аж занадто символічним.