Розділяй і володарюй. Непорушний принцип. Ми проти них, бо вони проти нас. Базовий конфлікт. Але одне питання досі залишається: як усе ж таки назвати протиборчі сторони? Поки науковці марно б’ються над розв’язанням цієї проблеми, література вже давно зна­йшла відповідь: вампіри та зомбі, пише для "Тижня" Максим Нестелєєв

Коли в людства зародилися перші думки про вампірів і зомбі, сказати важко, але точно відомо, коли саме вони стали популярними образами, увічненими в художній творчості. Сталося це однієї червневої ночі 1816 року у Швейцарії біля Женевського озера на віллі Діодаті. Тут зібралося двійко поетів із компанією: Персі Біші Шеллі із цивільною дружиною Мері Ґодвін та її компаньйонкою Клер Клермонт і Джордж Ґордон Байрон з особистим лікарем Джоном Полідорі. Був вечір, робити було нічого, й Байрон запропонував усім присутнім написати історію про привидів. Хоч як дивно, забавка в лякачки дала світовій художній культурі два шедеври: перший твір про вампірів – однойменне оповідання Полідорі (1819) і відомий роман про зомбі "Франкенштейн, або Сучасний Прометей" (1818) Мері Шеллі.

Полідорі ми маємо завдячувати стандартним уявленням про вампірів як про представників аристократичного класу (у нього це лорд Ратвен). Стильний чорний одяг, витончені шляхетні манери, постійно в оточенні молодих і привабливих дівчат. Удень вампірів не видно (відсипаються), бо вночі справляють бенкети (де червоне вино ллється, як зрозуміло що). А ще вони бліді, бо мало сплять, і незасмаглі, бо засмага – ознака простолюдців. І багаті, бо живуть із чужої праці (читай: п’ють кров звичайних трударів!). Минуло майже століття, й образ вампірів дещо ускладнив трансильванською екзотикою Брем Стокер у "Дракулі" (1897), але незмінним лишився їхній владний та елітарний статус.

Читайте також: Хмільні практики – невід'ємна частина культури

Франкенштейн у Мері Шеллі (хоч у творі його звуть монстром, а сам себе він кличе Адамом) – це доволі інтелігентний зомбі, який навіть прочитав три книжки ("Втрачений рай" Мільтона, один том Плутарха і "Страждання молодого Вертера" Ґете). Він незле говорить, прагне добра та кохання (просить свого творця зробити йому Єву), однак стикається тільки зі злом і ненавистю, тож стає мстивим і небезпечним. Зомбі відтоді, на жаль, суттєво здрібніли й тепер лише повільно снують місцевістю, жадаючи плоті та крові, взяти бодай серіал "Ходячі мерці" (почався 2010-го й досі триває). Тоді як вампіри не загубили своєї обраності й вищості – ось, наприклад, у "Сутінках" (2005–2010) Стефані Майєр.

Джим Джармуш у фільмі "Виживуть тільки закохані" (2013) наймайстерніше унаочнив цю стародавню метафору: усе людство поділяється на вампірів (інтелектуальну еліту) та зомбі (решту, толерантно кажучи). Вампіри чутливі, творчі, відповідальні за всі головні винаходи, люблять музику та літературу, але кров’ю з ший звичайного люду вже гребують, бо там сама хімія. Для балансу сил у природі цього року Джармуш покаже зомбі-фільм "Мертві не помирають", де в назві й означено головну заковику всіх невампірів: насправді зомбі й не живуть на повну силу, тож і смерті їм нічого боятися.

Хоч як називай дві протилежні групи: гуїгнгнми та єгу (як у Свіфта) чи елої та морлоки (як у Веллза), вони однаково засвідчують типові уявлення соціального низу про суспільний верх і навпаки. Прості люди ненавидять багатіїв-кровопивць, а останні цураються черні. Типовий присуд вищого класу щодо нижчого є, скажімо, у п’єсі Карпенка-Карого "Мартин Боруля": "Сам ти бидло, а син твій – теля". Обидві сторони мають дуже обмежене розуміння одна одної, а тому легко демонізують ненависну протилежність. Народ і влада перебувають у давніх ворожих стосунках, але здебільшого терплять заради умовного "суспільного блага". 

Читайте також: Суперечлива пожива: чому важливі ритуали для їжі

Стереотипи панують в обох протиборчих станах, але існувати нарізно вони не можуть. Так і живе обкручена ланцюгами полюбовної неприязні еліта з масою: керівна меншість тягне переважно покірну більшість куди треба, зважаючи на геополітичні запити часу, а керована більшість вдає, що вірить у давню казку про потребу рухатися до "доброго, розумного й вічного".

Обивателі їдять, аби працювати, і працюють, щоб їсти ("зорі лічим, гречку сієм, французів лаєм"). Їм постійно чогось бракує, тоді як вищі класи мають клопіт із надлишками. Пригадується приклад зі шкільного підручника на розрізнення співзвучних часток і префіксів: "Пани не доїдають, а селяни недоїдають". Чи то пак вампіри не допивають, а зомбі недопивають.

Розділеним народом простіше володарювати, для цього часом й іскра не знадобиться – ворожнеча жевріє сама по собі. Тут і шерше ля фаму не треба – пануй донесхочу, якщо вчасно скеруєш лють у потрібне річище. Маніпулювати масою легко ще й тому, що вона хоче бути маніпульованою: йти за кимось простіше, ніж вести за собою. "Дери та дай, і просто в рай". Добрими намірами й торованим шляхом. Недарма в масовій культурі й вампіри, й зомбі вже давно стали подібними кровожерливими істотами, бо, чублячись із "чудовиськами", легко на них перетворитися. І коли в природі страхітливого завжди є повернення померлого, то тепер воно найкраще заходить із попкорном і колою. А споживати кров уже не модно, маємо ж бо натомість соцмережі та випуски теленовин. Стерильно та безпечно, тож розділяй нас, володарю, не барися.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram