Оскільки воно вже кілька днів мене не відпускає, то я маю написати це тут. 

Про мам в декреті і депресію, про мам в декреті і почуття самотності. Про депресію, яку я б назвала не післяпологовою, а назвала її декретною. 

Читаючи в пабліках сотні історій про те, що переживають жінки, перебуваючи у домашніх "відпустках" з одним-двома-трьома маленькими дітьми, слухаючи ці розповіді на консультаціях, переживаючи все це на власній шкірі, я приходжу до одного-єдиного висновку. Жінки продовжують бути глобально самотніми, доглядаючи власних дітей. 

Саме так. Незважаючи на те, що за останні десятиліття набагато покращилися побутові, соціальні умови, незважаючи на те, що жінки почали організовуватися, щоб проводити разом час і своє дозвілля, щоб мінімізувати свою ізольованість, щоб не з'їжджати з глузду на самоті зі своїми безумовно найкращими і найбільш коханими дітьми. Незважаючи на те, що про важкість материнської праці стали говорити голосно, а не пошепки.

Читайте також: Чому не можна ігнорувати депресію і що робити у разі хвороби

Бо що таке депресія? Це хвороба почуттів. Ми захворюємо тоді, коли наші почуття не знаходять виходу, не визнаються, не сприймаються, засуджуються, заговорюються, раціоналізуються і т.д. Я уявляю собі цю депресію як кокон, в якому опиняється людина разом зі своїми почуттями, які невизнані повертаються до адресата і не знаходячи виходу, продовжують бомбардувати його, зростаючи тепер в геометричній прогресії. 

І всі ліки у вигляді "відпроситися у чоловіка, піти розвіятися, сходити на каву-танці-йогу-в терапію-на малювання і т.д., зустрітися з подругами без дітей" і всі інші рецепти зловити десь розгублений в одноманітних днях сурка дорогоцінний ресурс – це безумовно дуже корисна і потрібна штука, щоб переключатися, перемикнути голову, розвіятися, але ці ліки не лікують глобально. Лише локально. Це як місцева анестезія, що діє незначний проміжок часу. 

Бо людину як соціальну істоту, а тим більше жінку в декреті, яка перебуває у вразливому становищі, у вимушеній залежності, характеризує найбільше лише одна річ і ім'я їй – стосунки. Стосунки, завдяки яким породжуються почуття. Стосунки, які найбільше нас здатні і зцілювати, і руйнувати. І до того часу, поки ті, з ким жінка в декреті перебуває в найближчих стосунках, не зрозуміють на власній шкірі що таке бути з дитиною в режимі 24/7/365 до того часу ми і житемемо в суспільстві, де така колосальна кількість мам в декреті потерпає від депресії. Поки повноцінно не будуть включені в догляд за дитиною інші члени родини, а не так як це є зараз – жінка змушена вити вовком, тягнучи на собі роками нелюдське навантаження сама, а інші члени родини – лише факультативно і за власним бажанням доглядають дитину. Бо жінку ніхто не питає хоче вона чи не хоче, вона зобов'язана за замовчуванням. 

Читайте також: Депресія чи просто кепський настрій: чому ми погано почуваємося взимку

До того часу, поки цей колосальний дисбаланс існує, до того часу мами будуть страждати на декретну депресію, будуть хворіти від своїх почуттів, які їй нема з ким пережити і з ким по-справжньому розділити.

Ну а поки все є так як є, рятуємося як можемо – сестринством, жіночою взаємопідтримкою, психотерапією, йогою, тілесними, арт і всіма іншими різноманітними практиками. Щоб хоч так виривати себе з лап декретної депресії.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram