Цього разу збіглось так, що інавгурація новообраного президента України відбулась відразу після Дня науки. Якщо останній відмічали тільки ті, хто має відношення до нього та вже колишній президент Петро Порошенко своїм указом про нагородження, то сьогоднішній день може стати днем З (змін), або Б (будьмо) — все якось буде.

На початку каденції нового президента буде багато пропозицій щодо того, як слід розвивати економіку. Побачимо пропаганду методів лібертаріанської, кейнсіанської, неокласичної шкіл. Будуть протиставляти дирижизм і лібералізацію. Будуть дискусії про роль банківського сектору і фондового ринку.

Все це важливо. Та в цій колонці я хочу запропонувати погляд на проблему якісного розвитку економіки під іншим кутом зору — який шлях ближче новому президенту, виходячи з його філософії та практичної діяльності?

Один із найзнаменитіших у світі бізнес-консультантів Клейтон Крістенсен у роботі «Дилема інноватора» писав, що підприємець, який конкурує на ринку, завжди стоїть перед дилемою, що правильніше — покращувати той продукт, який він виробляє зараз, або створити принципово новий, з новими технологічними характеристиками, яких не було доти.

Я звернувся до цієї думки тому, що вважаю: одним із найважливіших чинників успіху Володимира Зеленського на виборах президента став його інноваційний підхід до методів ведення виборчої компанії. У серіалі «Слуга народу» він створив образ президента, який реально піклується про народ. Створив і доніс його до свідомості виборців за допомогою інноваційних засобів і завдяки цьому завоював безпрецедентну довіру громадян.

Логічно буде, якщо президент України як успішний політик-інноватор буде активно сприяти розвитку економіки країни саме інноваційним шляхом. Це той шлях, який дозволить Україні вийти в світові економічні лідери і суттєво підвищити рівень добробуту громадян.

Читайте також: Зеленський зустрівся з Грібаускайте. Про що говорили два президенти

Сировина не дозволяє забезпечити траєкторію для стійкого зростання економіки. Видобуток залізної руди чи бурштину, виробництво добрив чи товарного чавуну не вимагають висококваліфікованої робочої сили, а працівники з низькою кваліфікацією зазвичай не претендують на великі зарплати. Та найголовніше — не викликають потреби в інноваціях і технологічному вдосконаленні.

Практика кількох століть однозначно засвідчує: стабільне зростання реальних доходів громадян відбувається не в тих країнах, які видобувають або виробляють сировину, а в тих, які виробляють продукцію з високою часткою доданої вартості. Найбільшу фінансову вигоду надає створення складної високотехнологічної продукції.

У суспільствах на кшталт українського, де є привілейовані прошарки правлячої еліти та існує велика нерівність доходів, складно провести зміни. Людям з хорошою освітою, ідеями і талантом складно себе проявити, тому що існуюча система не сприяє тому, щоб вони могли капіталізувати свої навички та вміння. Зрощені політичні та економічні еліти в таких країнах не мають потреби у висококваліфікованих працівниках, не потребують інженерів, підприємців і промисловців-інноваторів — ці індивідууми, особливо якщо їм вдасться об'єднати свої зусилля, загрожують політичним і економічним позиціям владних еліт.

Бідність і соціальна нерівність панують у тих країнах, в яких високотехнологічна промисловість не розвинута, а інновації відсутні. Багатими у таких країнах є ті, хто має доступ до видобутку і продажу на експорт сировини, хто монополізував ті чи інші галузі економіки (а також чиновники, які їм цю можливість забезпечили), ті, хто має можливість користуватися землею, не купуючи її у власність, при цьому блокуючи введення ринку землі.

Україна задекларувала проєвропейський курс. Що є джерелами зростання економіки в найбільш багатих країнах Європи? Звісно ж, інновації - в технологіях, організації виробництва, логістиці й торговельній діяльності.

Правлячі еліти і консервативно налаштована частина суспільства майже завжди протистоять нововведенням. Адже зміни, особливо технологічні, загрожують їхньому політичному і економічному благополуччю. А щодо консервативно налаштованої частини суспільства, то значна частина цих людей інертна, не готова вдосконалюватися, працювати над собою, та й просто боїться будь-яких змін.

Європейський тип економічного зростання потребував соціального класу, що має мотиви і стимули здійснювати інновації. Класу, який володіє ідеями і здібностями протистояти могутнім соціальним силам, ворожим до змін, прогресу та інновацій. Оскільки інновації працюють проти статус-кво, інноватори повинні діяти колективно — це об'єднує їх зусилля і підвищує шанси на успіх.

Читайте також: Новообраний президент і нинішній склад Кабміну не зможуть співпрацювати – нардеп

Економіст і філософ Йозеф Шумпетер писав, що підприємці завжди долають опір, який чинить соціальне середовище їх спробам зробити щось нове. Подолання цієї протидії соціальних груп, інтересам яких таке нововведення загрожує, для інноваторів є діяльністю особливого роду, що не зустрічається в повсякденному житті. Очевидно, що як політику-інноватору новому президенту України доводилося зіштовхуватись з жорстким опором політиків консервативного спрямування. Він подолав цей опір за допомогою інноваційних методів. Думаю, інноватори в економіці ментально близькі Зеленському, електоральний успіх якого в значній мірі відбувся завдяки аналогічному підходу до виборчої компанії. Сподіваюся, інноватори в економіці отримають підтримку від президента. Це дасть Україні серйозний шанс на те, щоб залишити в минулому експортно-сировинну модель економіки і перейти до розвитку інноваційно-високотехнологічного типу.

Якщо коротко описати суть українських проблем, то жодна ланка нашої національної інноваційної системи — освіта, фундаментальна наука, сектор досліджень і розробок, бізнес, держполітика — зараз не є ані генератором, ані споживачем інновацій. Національна інноваційна система характеризується недостатнім ступенем взаємодії її ланок і «розімкненим» характером: конкурентоспроможні наукові розробки комерціалізуються в основному за кордоном, а українські підприємства імпортують вже «готові» технології та рішення.

Тому під патронатом президента необхідно прийняти план інноваційної політики. А наші чиновники найвищого рівня повинні змінити свою ментальність — перестати бути керівниками країни з ресурсною економікою, перетворившись на політиків країни з високотехнологічною економікою. Якщо не хочуть змінюватися — президент зможе знайти їм заміну.

Уявлення про економічне зростання як про одну з форм змін показує: зміни ніколи не бувають обмежені лише господарськими відносинами, а й зачіпають також суспільне і політичне життя країни. Перед новим президентом країни стоїть завдання — через політичні зміни підштовхнути трансформацію економічну, зробивши в ній акцент на провідну роль інноваційних підприємців.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram