Україна така розмаїта та багата на цікавинки. "Іноді варто проїхати сотні кілометрів, щоб потрапити до особливого місця", – так пояснювали ми нашому знайомому з невеличкої країни, яку можна проїхати вздовж і впоперек за один день.

Є таке село на 800 душ у Вінницькій області, на кордоні з Молдовою. До нього дуже довго добиратися, звідки б ви не їхали. Від обласного центру тільки чотири години їзди на авто, а від столиці – усі вісім. Однак воно того варте.

Буша схована у видолинку між трьома пагорбами: Поповою горою, Татаркою та Леськовою, які захищають її від холодних вітрів та створюють м’який мікроклімат. Коли навколо дощі, у Буші світить ласкаве сонечко. Дві річечки, Мурафа та Бушанка, як дівочі коси, струмують уздовж села.

Дівоче джерело на річці Мурафі, при в’їзді до села. Тут варто зупинитися, перепочити, змити "пил доріг" – щоб Буша вас "впустила". Зверніть увагу на кам´яне зображення оленів із розлогими рогами – цей символ має сакральне значення для Буші

 

Читайте також: Бучач: місто Пінзеля, сходів і... коньяків. ФОТО

Трипілля. Як виглядала ця місцевість 5-6 тис. років тому, коли тут оселилися трипільці, ми достеменно не знаємо. Але давні люди зналися на хороших місцях, і вже тоді обрали цю територію. (Поселення Трипілля, однієї з найдавніших у світі землеробських культур, знаходяться на території центральної України, Молдови та частково Румунії. Найдавніші з них датуються V тис. до н. е.).

У 2005 році археологи знайшли в центрі Буші залишки трипільского житла, численні уламки кераміки, знаряддя праці. Над розкопом було збудовано споруду, яка повторює трипільський стиль архітектури. Круглі віконечка, бичачі роги, що прикрашають дах, антропоморфні та зооморфні зображення на стінах привертають увагу ще здалеку.

Бушанцям дуже подобається цей стиль, і в селі можна побачити чимало будинків і садиб, оформлених "під Трипілля".

 

Скельний храм. Скельний храм із загадковим барельєфом зробив Бушу відомою на весь світ. Зображення на скелі привертає увагу істориків, археологів, релігієзнавців, езотериків. Його датують II-IX століттям н. е. Видатні історики Володимир Антонович, Микола Брайчевський, Дмитро Щербаківський, а також сучасні дослідники так досі й не розгадали таємницю рельєфу скельного храму в Буші, аналогів якому немає у світі. Які племена жили на березі річки Бушанки, яким культам служили, що означають барельєфи оленя, людини (можливо, вагітної жінки) із келихом у руках, півня, що сидить на безлистому дереві? Хто переховувався в печерах та тунелях, які, можливо, простягаються на декілька кілометрів і сполучаються з лабіринтом інших таємних ходів?

За часів Середньовіччя на селище здійснювали численні напади татари, і місцеві жителі могли шукати прихисток у цьому таємничому храмі. Віднайдений він був випадково у 1824 році під час земельних робіт, а у 1884 році український учений, археолог Володимир Антонович доповів про дивовижну знахідку на з’їзді археологів в Одесі.

Прихильниці езотеричних течій відвідують скельний храм у пошуках натхнення, осяянь і здійснення сокровенних бажань, залишаючи монетки, записочки та пожертвування у вигляді прикрас у таємних куточках печери (Буша, а особливо загадкова печера вважаються жіночим "місцем сили").

Є гіпотези, що під храмом знаходяться ще цікавіші артефакти, проте археологічні дослідження – справа витратна, і в державному бюджеті наразі не передбачена.

Облога Буші. Наступний стрибок у часі робимо аж у XVII сторіччя, коли тут височіла фортеця з шістьма вежами та багатолюдне українське місто (за деякими джерелами, близько 16 тис. жителів) було важливим центром торгівлі на шляху від Києва до румунського міста Ясси.

"На південь від Могильова, за двоє гін від Дністра, на високій скелі лівого побережжя притулилося містечко Буша із тверджею-замком, що панував над околицею. На вузькім стрімчаку, немов орлине гніздо, повис отой замок і на синьому небові далеко білів своїми зубчатими мурами, своїми бійницями-баштами. Край п’яти тієї скелі розсипалися, мов курчата круг квочки, манесенькі селянські й міщанські хатки, окутані вітами зелених садків; між критими соломою стріхами здіймалися де-не-де й високі черепичні дахи, що червоніли між яриною здалеку. Саме місто Буша, – цебто торговий майдан, – з одного боку тулилося до стрімчастої скелі, а зокола було обмежоване високим земляним валом і добрим дубовим гостроколом. За містом уже посувався пригород аж до узбіччя; із двох боків його огортало провалля, із третього – вали, а з четвертого – великий ставок, який набравсь із річки Бушки та тримавсь кам’яною загатою" – так описує український письменник XIX сторіччя Михайло Старицький бушанську фортецю в історичній повісті "Облога Буші".

Читайте також: Винятково вдала мандрівка: про Камулу, капища і кабаняче ікло. ФОТО

Унаслідок кровопролитної битви, про яку існує романтична і трагічна легенда, фортеця була вщент зруйнована. Одна з веж дивом збереглася, і зараз у ній влаштовано музей.

Біля вежі, на старому фундаменті, який датується XII століттям, відбудовано церкву.

Кам’яна скульптура коня, який несе на спині загиблого воїна

 

Дерево з обрубаним гіллям, до якого притулився козак, захисник Буші, символізує занепад роду. Під час трагічних подій 1654 року Буша була буквально потоплена в крові

 

Дерево з обрубаним гіллям, до якого притулився козак, захисник Буші, символізує занепад роду. Під час трагічних подій 1654 року Буша була буквально потоплена в крові

 

Цей ідилічний ставок із хатинкою для качок колись став причиною загибелі фортеці. Проте води часу спливли, і зараз в Буші панує мир і спокій

 

Парк скульптур. Державний історико-культурний заповідник Буша, створений у 2000 році, розташований на великій території – сім гектарів. До нього входять: і трипільский розкоп, і вежа давньої фортеці, і козацький цвинтар із кам’яними хрестами, скельний храм і парк скульптур (до речі, найбільший у Європі парк скульптур просто неба).

Із 1986 року скульптори з усієї України обрали тоді ще непримітне село Буша для щорічних пленерів "Подільський оберіг". Головною метою пленерів стало відродження та збереження багатовікової традиції подільських каменотесів та розвитку художніх промислів.

Славетна історія та надзвичайна краса природи надихає майстрів на створення дивовижних образів – кам’яні істоти ніби виростають із високої трави, вкриті мохом, зберігаючи таємниці минулого…

Обличчя їх сумні, замислені, іноді замріяні

 

Цей монумент ще не вкрився мохом і не потемнів від часу – його створили у 2018 році в пам’ять про розстріли на Майдані під час Революції Гідності. Сліди героїв Небесної Сотні навіки залишаться на українській землі.

Старовинні кам’яні хрести могли використовуватися декілька разів. Серед них є датовані XVII-XVIII сторіччям, але надписи могли бути зроблені пізніше – XІХ-ХХ.

Розмальовані будиночки. Кам’яні скульптури зустрічаються і в селі, подекуди в дуже несподіваних місцях: наприклад, на городі. Бушанці мають смак до краси – залюбки розмальовують будиночки: іноді власноруч, іноді запрошують художників.

Митці з Києва, Одеси, Вінниці купують тут хати та використовують, як творчі резиденції.

 

Також тут можна заробити на зеленому туризмі. Адже можливість зупинитися у справжнісінькій сільській хаті, скуштувати на сніданок мамалигу із бринзою і шкварками та бушанські картопляники на домашній олії дуже приваблює. Для вибагливих туристів є будиночки рівня чотиризіркового готелю із сауною, і навіть поле для гольфу.

Читайте також: Кляштор в Сусідовичах: монастир із власною легендою, який не раз зазнавав нападів та потерпав від пожеж. ФОТО

Гайдамацький Яр. Буша приваблює чимало туристів у різні пори року. Тут влаштовуються фестивалі, майстер-класи з народних промислів, екскурсії. Ще одна з цікавинок Буші – Гайдамацький Яр, геологічний заповідник із нависаючими скелями, печерами і стрімкою річкою. Колись тут переховувалися гайдамаки, а зараз влаштовують пікніки та святкують весілля. Можливо, десь тут заховані скарби. У будь-якому разі, під час відвідин Буші ви знайдете найцінніший скарб – душевний спокій.

 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram

Фото – Юлія Крижевська