З року в рік з телеекранів Петро Олексійович нагадував нам про безальтернативність мінських домовленостей, та Норманського формату. Чим була викликана така безальтернативність зазначається рідко, втім вона дійсно мала міжнародне підґрунтя. Адже Комплекс мір по виконанню Мінських угод був закріплений відповідною резолюцією Радбезу ООН 17 лютого 2015 року.

Дана Резолюція відповідно до норм Статуту ООН є обов’язковою до виконання для всіх країн-членів.

Втім говорячи про можливі формати та дорожні карти виконання Мінських угод всі сторони підписанти і міжнародне співтовариство забуває про один важливий факт. Україна не зможе виконати політичну частину навіть, якщо цього дуже сильно забажає керівництво держави. Адже всі пам’ятають чим закінчилось голосування 31 серпня 2015 року за Конституційні зміни в частині децентралізації і особливого порядку здійснення місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей (далі - ОРДЛО).

Протиріччя законодавства України, а особливо Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» та  положень Комплексу мір по виконанню Мінських угод на поверхні, і поки ці протиріччя не будуть врегульовані, якогось прогресу чекати не слід.

Хотілося б знову, в черговий раз, зосередити увагу на тому, що ж означає «повне виконання Мінськ-2».

Отже, виконання Мінськ-2 має декілька напрямків:

1) Відведення важкого озброєння та встановлення режиму тиші;

2) Проведення місцевих виборів на територіях, які не підконтрольні Україні;

3) Відновлення Україною контролю над кордоном, подальша реінтеграція окремих районів Донецької та Луганської областей.

Читайте також: Выборы закончились. Теперь начинается самое интересное для Украины

1) Відведення важкого озброєння та встановлення режиму тиші:

має початись на другий день після припинення вогню і закінчитись упродовж 14 днів. Фактичною датою припинення вогню можна вважати 30 вересня 2015 року – це день наступний за днем парафування угоди про відведення озброєнь. Відповідно, озброєння мали бути відведенні до 14 жовтня, що не відбулося. Водночас, від дня відведення озброєнь мав початись другий етап.

Відведення озброєнь має два наслідки:

–   початок етапу обміну заручників та осіб, що незаконно утримуються, який має завершитись не пізніше, ніж на п’ятий день після відведення (п.6 Комплексних мір)

–   етап визначення модальностей майбутніх виборів на території, яка фактично не підконтрольна Києву (п.4 Комплексних мір);

Незалежно від відведення озброєнь, на Україну покладенні наступні обов’язки:

– не пізніше 30 днів з моменту підписання Комплексу мір Верховна Рада України зобов’язана прийняти Постанову щодо визначення територій, на які поширюється Закон України «Про особливий порядок…» (абз.2 ч.4 Комплексних мір);

– до кінця 2015 року провести Конституційну реформу щодо децентралізації (з врахуванням особливостей окремих районів Донецької та Луганської областей (п.9 Комплексних мір);

2) Проведення місцевих виборів та територіях, які не підконтрольні Україні:

Вибори в окремих районах можуть бути проведені тільки на підставі окремого Закону України, який би врегулював порядок проведення таких виборів на території ОРДЛО та ПІСЛЯ проведення Конституційної реформи в частині децентралізації «із врахуванням особливостей окремих районів Донецької та Луганської областей».

Необхідна правова база в Україні вже є і представлена Законом України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» і, відповідно до примітки №1 пункту 11 Комплексних мір по виконанню Мінських домовленостей, передбачається:

–  недопущення кримінального переслідування, притягнення до кримінальної, адміністративної відповідальності та покарання осіб - учасників подій на території Донецької, Луганської областей (ст.3 Закону). Зверніть увагу від БУДЬ-ЯКОГО кримінального переслідування. Будь-які посилання на тяжкість злочинів відсутні;

–   мовне самовизначення (ст.4 Закону);

–   участь органів місцевого самоврядування в призначенні прокурорів та суддів (ст.5 Закону)

–   створення загонів народної міліції (ст.9 Закону);

–   право місцевих органів місцевого самоврядування окремих районів Донецької та Луганської областей укладати договори з Кабінетом Міністрів України (ст. 6);

–  транскордонне співробітництво ОРДЛО з Російською Федерацією (ст.8 Закону);

3) Відновлення Україною контролю над кордоном, та подальша українська інтеграція окремих районів Донецької та Луганської областей.

Відновлення контролю за кордоном:

Відновлення контролю над кордоном залежить від проведення місцевих виборів в «окремих районах», які мають пройти тільки ПІСЛЯ проведення Конституційної реформи в частині децентралізації «із врахуванням особливостей окремих районів Донецької та Луганської областей областей», яка включає в себе, відповідно до п.11, прийняття постійного законодавства щодо ОРДЛО (докладніше вже було зазначено вище) та за погодженням із адміністрацією ДНР/ЛНР.

У той же час, відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» місцеві органи самоврядування ОРДЛО отримають передбачені Законом повноваження тільки після виведення усіх незаконних збройних формувань, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України (ч.4 Перехідних положень).

Відповідно, українська сторона пропонувала наступну логіку подій:

1) Конституційна реформа в частині децентралізації із закріпленням особливого порядку здійснення місцевого самоврядування ОРДЛО;

2) місцеві вибори в ОРДЛО;

3) виведення військ та незаконних збройних формувань;

4) вступ у силу ст. 2-9 Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей», де визначена «особливість» цих територій;

5) відновлення Україною повного контролю над кордоном.

Росія через не чіткість формулювань п. 9 Комплексних мір бачать таку логіку:

1) Конституційна реформа в частині децентралізації з закріпленням особливого порядку здійснення місцевого самоврядування ОРДЛО;

2) прийняття Закону України по врегулюванню процедури проведення виборів на території ОРДЛО;

3) вступ у силу ст. 2-9 Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей», де визначена «особливість» цих територій;

4) місцеві вибори в ОРДЛО;

5) виведення військ та незаконних збройних формувань;

6) відновлення Україною повного контролю  над кордоном.

Через неможливість погодити два кардинально різні підходи до трактування виконання Комплексних мір по виконанню Мінських угод, обидві сторони протистояння змістили акцент в безпекову фазу, а саме введення миротворців ООН, на територію ОРДЛО.

Попри те, що вже більше року триває дискусія потрібні чи не потрібні миротворці в Україні, ще досі жодна зі сторін не вказала, який мандат буде  цієї миротворчої місії. Сам план введення обговорюється Спецпредставником Держдепу США з питань України Куртом Волкером та помічником Президента РФ Владиславом Сурковим у двосторонньому форматі. Курт Волкер запропонував, щоб у миротворчій місії були задіяні збройні сили Швеції, Фінляндії, Австрії, Білорусії, Сербії та Туреччини. Також було запропонований покроковий план введення миротворців, який передбачає:

– «блакитні шоломи» починають із забезпечення безпеки Донецької фільтрувальної станції

– Забезпечення безпеки на КПВВ Станиця Луганська та в зоні Маріуполя

– Вхід у Донецьк, Луганськ

– Вихід на російсько-український кордон.

Наразі Росія не дає чіткої відповіді чи готова вона піти таким шляхом. Хоча навіть, якщо вона і погодиться, ніхто не дасть гарантії, що після зайняття позицій на лінії зіткнення станиця Луганська – Авдіївка – Маріуполь, росіяни не порушать умови угоди і не пропустять миротворців на не підконтрольні Україні території.

У той же час заяви нового Президента України Володимира Зеленського викликають занепокоєння, щодо розуміння, а точніше не розуміння майбутнього війни на Сході України.

З одного боку Володимир Зеленський зазначає відданість Норманському формату і невідворотності виконання Мінських домовленостей. З іншого боку каже, що «амністії бути не може», що протирічить не тільки мінським угодам, а й Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей». З іншого боку піднімає питання Референдуму, щодо перегорів з Російською Федерацією, що не відповідає ані Мінським угодам, ані знову ж таки українському законодавству, через відсутність правової бази для такого Референдуму.

Референдум може слугувати лише підставою для зняття з себе відповідальності, щодо наслідків імплементації Мінських угод, але це не вихід із ситуації, що склалась. Навіть скажу більше. Результат референдуму абсолютно передбачуваний якщо спиратись на результати соціологічних досліджень групи «Рейтинг» і КМІС і Центру ім. Разумкова. Всі вони показують, що 50-53 відсотка готові на мир з Росією за будь-яку ціну, ще приблизно з 20% говорять про мир із збереженням інтересів України. Тобто фактично мир, який має своїм наслідком де-факто автономію ОРДЛО підтримують в Україні 70-75% населення.

Читайте також: Россия отреагировала на разговоры ореферендуме: именно этого Кремль ждет от новой власти

У той же час я пригадую 31 серпня 2015 року, коли голосування змін до Конституції України в частині децентралізації із врахуванням особливостей місцевого самоврядування в ОРДЛО закінчилось смертями шести правоохоронців.

І хочу нагадати, що скільки б референдумів ми не провели, їх результати слід буде імплементувати шляхом внесення змін до Конституції України, бід шалений спротив з боку активної верстви суспільства.

Я вже не говорю про ті процеси, які розпочнуться після надання ОРДЛО статусу фактичної автономії. Ми отримаємо нелояльність раніше лояльних регіонів, ми отримаємо стільки народних республік скільки в Україні прикордонних областей. І це шлях не до федералізації України, а до Сомалі.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram