Ми щойно повернулись із чергової ротації та почимчикували до однієї піцерії у Дніпрі. Менш, як пів доби тому ми повернулись з передової, у вухах досі передавала рація, щось гупало і рука постійно сама шукала зброю.

Люди ж навколо занурені у своє життя, обговорювали буденність, щастя якої, можливо, не всі усвідомлюють. Єдине, що психологічно об'єднувало їх і нас – чимчикування у різні локації міста.

Читайте також: Окупанти стягують до Станиці Луганської живу силу і бронетехніку – Права Справа

У частини хлопців настрій став гнітючим. Дисонанс внутрішніх світів просився на волю. Але все одно крізь це чутно жарти – найкращий, вигаданий природою, бронижелет психіки. Це розмови про їжу, жінок та, здається, черговий новий фільм.

Коли ми підійшли до закладу, один з побратимів зупинився. Його обличчя, на якому щойно була усмішка з перцем, за якою приховано чимало туги, різко змінилось.

Вони сидять тут, сміються, бухають, у той час... коли...

Коли ми вчергвое втратили на Сході кращих. Коли саме зараз там йдуть бої. Коли саме в цю мить тисячі бійців на всіх маленьких лініях укріплень, окопах, бліндажах ставлять найвищу ставку – Життя. Саме вони тримають наступ півнчих "братів" у грі зі шматками сталі. Раптово його перебив інший хлопець та запитав, заради чого він туди пішов.

Як це, заради...

Заради чого? Хіба не заради того, аби ці люди, які тут веселяться, випивають, будують якісь смішні чи серйозні плани, роблять помилки чи народжують цікаві проекти.

Читайте також: Украинская армия получила партию современного вооружения от США. ФОТО

Хіба ж не заради того, щоб вони могли це все робити і не знали, що таке мінометний обстріл, що таке "усім нора". Не знали того, що розриває тебе зсередини і змушує прокидитась вночі, шукаючи зброю. Це і є мир.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram