Ділюсь власним досвідом коментування у Фейсбуці. Комусь він підійде, комусь — ні. Але як привід проаналізувати власну поведінку в онлайні — може стати у пригоді в будь-якому випадку.

Мій загальний принцип: спочатку писати, потім читати. Тобто перш за все створювати власний контент, а вже потім — підживлювати увагою чужий.

Важливо зберегти баланс: з одного боку — не даємо підписникам забути про нас, з іншого — не зловживаємо їхньою увагою. Втім, зважаючи на те, який відсоток наших друзів реально бачить наші дописи — як на мене, краще “перебрати”, ніж недопрацювати. Все одно, за великим рахунком, мало хто це побачить... Принаймні — точно це буде набагато менше людей, ніж ми думаємо, згадуючи кількість власних підписників. Аж ніяк не та цифра, яку дехто досі тримає на своїх аватарках...

У будь-якому випадку створювати власний контент — вигідніше, ніж споживати чужий, у плані публічності: про тебе частіше згадуватимуть, бо регулярно з'являтимешся у стрічці. На підсвідомому рівні частина людей почне сприймати тебе як знайомого. Потім легше щось тим людям запропонувати або продати — підсвідомо для них ти вже “свій”.

Хоча й чужий контент теж можна використовувати для самопросування — вступити у пряму комунікацію з автором у месенджері. Якщо, звісно, Вам є про що поговорити. Адже просто надіслати людині критичний відгук — це навряд чи буде ефективним способом самопросування, швидше навпаки. 

Можна написати “вірусний” коментар — тобто висловити влучну думку, яка приверне увагу користувачів часом більше, ніж сам пост. З одного вдалого коментаря до вас може прийти декілька підписників. Про лайки мовчу — ця дрібничка є приємною, але її важче конвертувати в щось реальне. 

Читайте також: Персональні дані стали однією з основних валют у сучасному світі – юрист

Особисто мені подобається “вбудовувати” в коментарі фрази, які свідчать про твою експертність у темі. Наприклад: "Так, це слушна думка. У своїх книжках я так і пишу...” Або: “А ще є такий варіант, його підказав учасник мого майстер-класу в Полтаві..." Таким чином читач бачить, що ваш коментар спирається на реальний досвід, а не просто є черговою реплікою, яких мільйони.

Тепер — 5 варіантів дій для коментування у Фейсбуці. Обирайте те, що резонує вам найбільше.

1. Коментувати лише позитивно. Особисто я намагаюся робити саме так. Тому що усвідомлюю, що моя негативна думка навряд чи потрібна співрозмовнику. Якщо мене дратує контент, який поширює користувач, — я відпишусь від нього або заблокую на 30 днів. А переконувати когось у чомусь — справа марна. 

Мало хто любить критику, навіть конструктивну. Навіть із числа тих людей, які привселюдно говорять: "До критики ставлюся нормально, якщо вона конструктивна"...

У суперечках народжується не істина, а зіпсовані нерви, хворе серце і підвищений тиск. Істина швидше народжується наодинці: у роздумах, молитві, медитації. Просто у тиші. Нікого ні в чому ми все одно не переконаємо. Тому коменти в стилі "Та у тебе вата замість мізків!" залишимо тролям, які відпрацьовують замовлення виборчих штабів.

Важливий нюанс: якщо обрали для себе варіант лише позитивного коментування, варто писати лише тоді, коли справді хочеться когось похвалити. Однотипні позитивні коментарі до великої кількості постів, можливо, й не викликають негативу, але гама інших почуттів — радше зі знаком "мінус" чи зі знаком питання: іронія, здивування, підозра, роздратування.

2. Коментувати лише те, на що впливаєш. Або/та лише людям, з якими знайомий особисто. Коментарі в стилі "На місці Зеленського я б ухвалив закон такий-то..." - як на мене, має сенс лише тоді, коли людина позиціонується як політичний експерт. Або претендує на роботу у владних структурах чи передвиборних штабах. І систематичним поширенням подібних експертних коментарів створює позитивне враження про себе у потенційних роботодавців. Тоді, умовно кажучи, експертні коментарі виступають додатком до резюме. Якщо ж ви, умовно кажучи, працюєте дизайнером у Крижополі — кому цікаво, що б ви зробили на місці Зеленського?

Якщо гориш бажанням покращити щось на державному рівні — для цього є такі інструменти громадянського суспільства як участь у громадських організаціях та електронні петиції. Коментарі у Фейсбуці до ефективних інструментів громадянського суспільства точно не належать. Або ж знаходяться у їхньому умовному рейтингу приблизно там само, де в рейтингу факторів, що впливають на поширення вашого поста у стрічці користувачів, перебувають репости...

3. Узагалі нічого не коментувати. Це, напевно, найвищий ступінь гармонії з собою — коли взагалі не бачиш потреби у тому, щоб щось комусь коментувати. Хочеш щось комусь сказати — говориш особисто. Немає змоги чи бажання висловити думку особисто (в очі, телефоном або в месенджер) — узагалі мовчиш. Взагалі, чим більше знаєш — тим більше виникає бажання мовчати. Бо коментарі до подій, які чуєш від інших, видаються однобічно-наївними.

У мне є знайомий, який при зустрічі якось сказав: "Слідкую за тобою, бажаю всього найкращого твоїй сім'ї, але нічого не коментую просто тому, що це принцип у мене такий. Я нікому нічого не пишу".

Як на мене, такий принцип заслуговує на повагу. Не кажу, що на відтворення — але точно на повагу.

4. Не читати чужих коментарів. Особливо це стосується коментарів до відео на YouTube. Чому саме до відео? Тому що там особливо відчутною виглядає різниця між тими, хто на екрані — і тими, хто на дивані. Хтось створив інтелектуальний продукт, поширив його — а хтось, сидячи на дивані з пляшкою пива, строчить коменти в стилі жителя Таганрога Сергія Юрійовича Бєлякова: "Ти хоч би побрився, чмо..." Кого цікавить ця думка? Спочатку опинись "у телевізорі", а потім — коментуй. 

Звісно, заборонити людям коментувати чиїсь відеоролики не можна і не варто. Але довго і вдумливо читати (а потім ще й обговорювати з кимось) коменти користувачів до цікавого Вам відео — як на мене, дурний тон і марна витрата часу. 

Я надто ціную свій час, щоб, переглядаючи, приміром, новий фільм Леоніда Парфьонова, ще й читати коментарі користувачів до нього. Стань Парфьоновим — тоді мене, можливо, зацікавить твій комент. Поки що — вибач, не маю ні часу, ні бажання.

До того ж, у коментах до відео часто бувають спойлери. Навіщо позбавляти себе задоволення самостійно слідкувати за сюжетом фільму чи серіалу?

Максимум, що я читаю в ютубівських коментах — це перший коментар з хронометражем відео: на якій хвилині розміщено який фрагмент.

У Фейсбуці, щоб не зациклюватись на чужих коментарях, використовую іншу опцію: "Відключити сповіщення для цього повідомлення". Тобто після того, як я комусь щось прокоментував, Фейсбук починає повідомляти мене про нові коментарі. Вважаю це марною витратою часу. Я свою думку вже висловив. А сперечатися з нею — ваше право. Я тим часом піду далі й робитиму щось нове.

Мені здається, що використання однієї цієї поради може відразу досить суттєво зменшити кількість часу, який витрачаємо на "зависання" в соцмережах.

Читайте також: Чому наше майбутнє залежить від читання та уяви

5. Коментувати те, що ми хочемо бачити більше. Ми отримуємо те, на що спрямовуємо найбільше нашої уваги, що найбільше підживлюємо власною енергією. Не лише у Фейсбуці й не стільки у Фейсбуці — взагалі у житті.

Ми знаємо, що алгоритми соціальних мереж показують нам більше дописів саме від тих людей, з контентом яких ми взаємодіємо більше. Логічно, що якщо мені подобається якась людина чи її праця, я її коментую і слідкую за нею — мені це цікаво і я хочу бачити більше цього у своїй стрічці. 

Лайк, коментар, поширення — це ще й своєрідний негрошовий аванс автору, який вам подобається, щоб він писав більше. Тобто лайком я ніби авансую його майбутню роботу — людина бачить стимул писати, бо це подобається користувачам. А Фейсбук бачить мої лайки і поглиблює нашу з цією людиною взаємодію. 

Саме тому варто не лише просити про лайки, а й самому активно лайкати те, що тобі подобається. Щоб такої інформації в твоїй стрічці ставало більше. 

Натомість коли ми зациклюємося на безплідних суперечках із неприємним нам контентом — аби в результаті не вийшло так, що цього неприємного почнемо бачити лише більше й більше...

І останнє. Якщо, прочитавши чийсь пост, відчули, що кров приливає до голови, серце починає калатати швидше, пульс прискорюється, а кулаки стискаються — в такому стані точно нічого не потрібно писати. Для мене єдиний можливий варіант у такій ситуації — раз і назавжди позбавити себе "задоволення" читати думки того, хто може негативно вплинути на моє здоров'я. Ми ж не вживаємо в їжу отруту!

Плідного вам онлайн-спілкування — з лише конструктивними дискусіями і цікавими та корисними відкриттями!

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram