Я стояв біля вашингтонського Капітолію й готувався до включення у вечірню телепрограму "Громадське". Зі спорядження в мене був iPhone, навушники і селфі-палка. Через дорогу до свого включення готувалась знімальна група американського телеканалу...

З двома камерами, трьома прожекторами, телесуфлером, аудіомікшером і фургоном із супутниковою антеною. Я дивився на них, вони – на мене, але в головах у нас, мабуть, було однакове запитання: серйозно?

За місяць роботи в США я зрозумів, що реалії журналістської професії тут не такі, як в Україні. Всі дорожче, технологічніше, серйозніше. Але, попри це, не завжди краще.

Смартфони – для блогерів. Теза "гроші – не головне" в американських медіях не працює. Тут бюджети вирішують дуже багато, особливо на телебаченні. Навіщо робити трансляцію з телефону, якщо можна дозволити собі найкращу техніку і забезпечити якісну, майже кіношну картинку?

Для телеефірів тут часто створюють виїзні студії на вулиці, і ведучий веде свою програму знадвору. Разом з ним на місце події виїжджає ціла команда. Знімальна група тут – це справді група, а не лише оператор та журналіст.

Читайте також: Заголовок, який знецінює текст

Завдання людини в кадрі – говорити. Про все решта турбуються інші. Оператори виставляють світло. Гример пильнує, аби не блищало чоло. Звукорежисер стежить, аби було все гаразд зі звуком. Режисер контролює процес виходу в ефір й попереджає ведучого в навушник. Якщо є телесуфлер,  наглядає й за ним. Продюсер робить так, щоб усі все мали вчасно й були задоволені. Для прямого включення на місці можуть працювати п’ятеро-шестеро осіб. І це в одній знімальній групі – а їх на події може бути декілька.

При цьому ніхто не забуває про комфорт. Знімальна група приносить з собою розкладні крісла, влітку обов’язково будуть парасольки або намет, під якими можна сховатись від сонця. Взимку можуть поставити електричні обігрівачі. Якщо працювати треба декілька годин, продюсери організують перекус і напої. Є гроші – можна собі дозволити. А на смартфони нехай блогери знімають сторіз у свій інстаграм.

Ось як виглядала знімальна група NBC під час важливих слухань у Верховному Суді

А таким було їхнє включення в прямий ефір. Без прожекторів та світловідбивачів записати такий стендап було б неможливо – ті, хто хоч раз працювали з камерою, зрозуміють.

В Україні на користь мобільної журналістики й стрімів часто використовують аргумент, що в такий спосіб можна досягнути ефекту максимальної присутності глядача. В США цей самий аргумент використовують для обґрунтування витрат на велику знімальну групу й вагон техніки.

"Я хочу дати своїм глядачам враження, ніби вони особисто присутні на події. Тому я маю впевнитись, щоб усе було чути й видно якомога краще, без жодних збоїв", – розповідає Річард Вайнштайн, віце-президент каналу C-SPAN. Це медіа займається висвітленням подій у Конгресі та Білому домі. Телеканал "Рада" на максималках.

На відміну від інших медій, журналісти C-SPAN не знімають сюжетів: якщо відбувається якась подія, її транслюють повністю, від початку до кінця. Тому для каналу якість відео є критично важливою. "Ми звертаємо особливу увагу на запис звуку навіть під час прес-конференцій чи інших паркетних подій. А оскільки ми показуємо все, то для нас важливо, щоб було чути не лише спікера, а й запитання журналістів, – каже Річард Вайштайн. – Для цього в нас є аудіооператори".

Аудіооператор – це як відеооператор, тільки аудіооператор. Людина, яка тримає мікрофон на довгому ручному штативі й намагається дістатись якомога ближче до того, хто говорить, щоб записати звук.

Аудіооператори працюють також на мітингах, коли політики підходять поспілкуватись з людьми й важливо чути, про що вони там говорять. В українській журналістиці таких людей не зустрінеш. Тим паче, на паркетних прес-конференціях.

Як в армії. У свої 23 я вже працював ведучим і вів прямі ефіри на телебаченні в Києві. На великих телеканалах у США таку кар’єру уявити неможливо. Як правило, молоді журналісти тут виконують роботу, що залишається за кадром. Збирають інформацію, розшифровують інтерв’ю, шукають відео. Вони можуть самостійно працювати над темами, але здебільшого це будуть теми другого і третього плану. Або ж спочатку працюють в регіональних ЗМІ, а через декілька років переходять на центральні медіа.

Частково це пояснюється тим, що журналісти в США мають більший вплив і вагу. А довіру треба заслужити. Якщо загуглити "Ведучі Fox News", то побачите здебільшого людей за п’ятдесят (хоч і виглядають вони на п’ятнадцять років молодше). Те саме з CNN, CBS, NBC чи будь-яким іншим великим телеканалом.

Вольфу Блітцеру, головному політичному ведучому CNN, 71. У 25 він став американським кореспондентом для Jerusalem Post. Пропрацювавши там 17 років, перейшов на телебачення. Свій перший ефір для CNN провів у 51. Шеперду Сміту, одному з найпопулярніших ведучих Fox News, 55 років. Свою кар’єру почав у 22 регіональним журналістом у Флориді, за десять років приєднався до Fox як репортер, ще через декілька років почав вести там програми. Меґін Келлі, якій цього року буде 49, свою кар’єру почала в юрдичній фірмі в Чикаго, а в журналістику пішла у 33 роки. Свою програму на телебаченні почала вести в 40, а зараз є однією з топ-ведучих NBC. Тут як в армії: випускник академії не може за два роки стати майором.

Про довіру дбають і в соцмережах. На відміну від України, робочим тут вважається твітер, а фейсбук – для особистого спілкування. Деякі журналісти взагалі можуть не мати сторінки в фейсбуці, тоді як у твіттері в них десятки тисяч фоловерів. За тим, як ти поводишся в соцмережах, стежать особливо уважно. Не дай боже тут матюкнутись чи написати неоднозначний жарт.

Я вже мовчу про дописи, які можуть мати расистський, гомофобний чи сексистський підтекст. 2018 року з регіонального телеканалу в Канзас-Сіті звільнили журналістку, яка працювала там 14 років. Жінка перепостила на свою фейсбук-сторінку мем і текст про те, як білі жінки утискають на роботі співробітниць інших рас. Телеканал заявив, що журналістка порушила редакційні правила використання соцмереж і продемонструвала упередження щодо певної групи людей, а це підриває довіру глядачів.

Редакційні правила поведінки в соцмережах є в американських багатьох ЗМІ. "Голос Америки" інструктує своїх працівників: "У соціальних медіях та в публічному просторі ви – журналіст. Дуже важливо, щоб ви були справедливими, неупередженими та об’єктивними всюди. “Голос Америки” сімдесят п’ять років будував свою репутацію, як і ви будували свою у власній кар’єрі. Співробітники “Голосу Америки” мають право фоловити або дружити у соціальних мережах з різними людьми з обох сторін дискусії. Але ніколи не схвалюйте лише одну або іншу сторону (зокрема політиків) лайками і переконайтеся, що ви стежите за всіма сторонами".

Словом, сім раз подумай – один раз постав лайк. А краще взагалі нічого не лайкай.  В Україні, натомість, працівники багатьох медій не переймаються репутацією своїх роботодавців, дозволяючи собі в соцмережах що завгодно.

Інші правила гри. До речі, це трохи дивно, бо загалом американська журналістика є набагато суб’єктивнішою і заангажованішою за європейську. Один з основних стандартів – відокремлення фактів від оціночних суджень – тут, схоже, розуміють по-своєму. Межі між фактами й оцінками в американських медіа дуже розмиті. Особливо після обрання Трампа. Інколи журналісти дозволяють cобі дуже вільну інтерпретацію подій у прямому ефірі. У незалежних європейських медіях за таке можна було б отримати догану або навіть звільнення. CNN мочить республіканців, Fox мочить демократів, і, схоже, з цього замкнутого кола не вийти ніяк.

Читайте також: "Weather very warm". Коли новини стали "гарячими"?

Промовистий приклад – нещодавна поїздка адвоката Трампа Руді Джуліані до України, яка зрештою не відбулась. Медіа, які симпатизують демократам – на чолі з CNN – з ранку до ночі критикували Білий дім, називаючи це ідіотською ідеєю, а самого Джуліані дурнем. Їхні колеги з іншого табору – на чолі з Fox News – іронізували з такої реакції й казали, що не бачать в поїздці Джуліані нічого незаконного. Ось як Fox News подали новину про скасування візиту. А ось як це обговорювали у вечірньому ефірі CNN.

Хоча поза екранами про цю ворожнечу забувають. Журналісти навіть конкурентних медій у полі активно співпрацюють між собою.

"Якщо це важлива подія, на якій є всі канали – наприклад, передвиборчий мітинг Трампа, – ми активно співпрацюємо, – каже Річард Вайнштайн. – Це дозволяє витрачати менше ресурсів. Скажімо, на події працюватиме один оператор від CNN, один оператор від C-SPAN, телефургон із супутниковою антеною від Fox. У результаті ми всі будемо мати хороший контент. Усі і так будуть транслювати це наживо, і глядачі насправді не дуже переймаються через унікальність відео. Тож ми часто ділимось відеозаписами, принаймні, у Вашингтоні. І особливо, якщо це стосується Білого дому чи Конгресу. Я вважаю, це хороша домовленість, яка приносить користь усім".

У нас складно уявити таку співпрацю, скажімо, між 5 каналом і "1+1". Але this is America. І тут інші правила гри.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram