Столична підземка – чудове місце для соціологічних досліджень. А найзахопливіше з них – спостерігати за читацькими смаками пасажирів.

У щоденних поїздках громадським транспортом плюсів небагато, але є один, суттєвий – можливість читати. Не складно підрахувати. Якщо щодня ви проводите у транспорті близько години, а середня швидкість читання у дорослого складає 150 слів за хвилину, за тиждень ви цілком здатні "проковтнути" невелику книжку обсягом 200-300 сторінок. Приблизно стільки сторінок містить "Ловець у житі" Селінджера, "Старий і море" Гемінгвея або "Сніданок у Тіфанні" Трумена Капоте, пише Вікторія Приседська для BBC Україна.

Читання в метро має свою особливу принадність. Адже саме під землею, телепортуючись на шаленій швидкості з центру міста до його околиць, перемикаючись з робочих питань на справи сімейні, так легко зануритися у вигадані письменниками світи. Тиснява і темрява тунелю лише сприяють відчуттям фантастичного.

І отже, побачити людину, яка читає, в київському метро зовсім нескладно. Таких пасажирів, на позір, приблизно третина вагону. І хоча більшість, звичайно, втуплені у смартфони або планшети, говорити про перемогу цифрового слова над друкованим поки ще зарано.

Читайте також: Як викликати дитячу книгозалежність?

Читач із паперовою книжкою в руці – це окрема, рідкісна порода, що потребує бережного ставлення і захисту. Ось він біжить вздовж перону, не відриваючи очей від книжкової сторінки, ризикуючи життям, вистрибує на ескалатор, балансує у вагоні, тримаючись лише за захопливу нить сюжету.

Друковані книжки – й моє guilty pleasure. А оскільки метро – майже єдине місце, де я маю час почитати, рано чи пізно я повинна була зазирнути й в книжку сусіда поруч. Зупинитися було вже неможливо. Упродовж двох місяців я стежила, крадькома підглядала і нишком переслідувала свою здобич – пасажирів з книжками в руках.

Повз мене на ескалаторі пропливає дівчина з написом на футболці "Text is the new sexy". Намагаюся вгадати, що саме вона читає. Закохана парочка, ніжно тримаючи в обіймах одне одного, разом втупилися у книжку. Зазираю через плече - "Гаррі Поттер". Мама всадила доньку на коліна і читає їй вголос казки. Хлопець замислено дивиться вдалину, він притримує пальцем сторінку, на якій щойно зупинився. Придивляюся до обкладинки – Станіславський "Робота актора над собою".

Треба зазначити, що полювання не було легким завданням. Назву книжки видно далеко не завжди, а тому доводилося заглядати в текст, намагаючись вихопити викривальне ім'я або фразу. Зате яка радість охоплювала мене щоразу, коли лише з кількох речень я впізнавала твір. А якщо це ще й книжка, яку я колись читала сама, відчуття приналежності таємному братству ставало непереборним.

Отже, результати мого "польового" дослідження, проведеного навесні на червоній гілці київського метро, виявилися ось такими. Мови читання – переважно українська, російська і трохи менше англійська, хоча інші також трапляються.

Одна дівчина читала італійською твір Італо Кальвіно "Якщо подорожній одної зимової ночі". Мені це здалося доволі символічним, адже в романі відомого італійця йдеться саме про роль читання в долі людства.

Своїм повним дослідницьким провалом вважаю книжку японською, яку читав чоловік, сидячи навпроти мене у вагоні. Дитяче захоплення ієрогліфами дозволило мені відрізнити японську від китайської, але з'ясувати, про що книжка, так і не вдалося.

Якщо говорити про жанри, то найпопулярнішими серед читачів метро були фантастика і фентезі. Серед них – Роджер Желязни "Дев'ять принців Амбера" (російською мовою), "Братство персня" Дж. Толкіна (англійською), історії про мумі-тролів.

Читач різного віку не втрачає інтересу до "Гаррі Поттера". Кілька частин найвідомішого твору Роулінг трапилися мені як у перекладах українською та російською, так і в оригіналі. Та абсолютне перше місце серед фантастів посів Стівен Кінг з Реєм Бредбері трохи позаду.

Не менш актуальною залишається й класика, насамперед англійська та американська: Теодор Драйзер "Титан" (російською мовою), Чарльз Діккенс "Різдвяна пісня" (англійською), Гемінгвей "Острови в океані" (російською), Дж. Селінджер "Ловець у житі", а також Конан Дойл та Вашингтон Ірвінг.

Читайте також: 5 нових українських книжок, які зроблять ваше літо

Із сучасних романістів у читачів київського метрополітену я помітила Пауло Коельйо і Орхана Памука – передостанній роман турецького письменника і нобелівського лауреата з літератури "Мої дивні думки". Джоан Роулінг з її першим "дорослим" романом "Несподівана вакансія" у перекладі українською видавництва "А-ба-ба-га-ла-ма-га". А також другий роман українського письменника Доржа Бату (Андрія Васильєва) "Франческа. Володарка офіцерського жетона".

За кількістю творів з великим відривом лідирував Умберто Еко: "Ім'я рози" – тричі, а також "Номер нуль" і "Маятник Фуко" (російською).

Звісно ж, читачі метро цікавляться не лише белетристикою. Їх турбують питання психології та саморозвитку. З цієї теми незмінно популярними є "Ігри, в які грають люди" Еріха Берна, промови індійського духовного лідера Чандри Раджніша (Ошо), а також К. Станіславський. Вони захоплюються філософією, як свідчить збірка есеїв "Далекі близькі" українського публіциста і літературознавця В. Єрмоленка.

Їх не залишають байдужими сучасні глобальні конфлікти – чому присвячене дослідження британського журналіста Пітера Тейлора "Розмови з терористами" (у перекладі С. Андрухович і Г.Карпи). Їм також цікаві далекі галактики, насамперед, у розповіді Стівена Гокінга – "Коротка історія часу". І, безперечно, – наше минуле та майбутнє. Обидва бестселери ізраїльського історика Ювала Харарі "Людина розумна" і "Homo Deus" трапилися мені далеко не один раз.

Але зрештою, де ще нас може так бентежити доля людства, як не в потягу, що зі швидкістю 100 км на годину мчить у чорну безодню?!

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram