MENU

"Жизня" Олега Сенцова – це про нас усіх

341 0

Олег Сенцов вже давно став більше, ніж людиною. Він – символ. Як найвідоміший у світі український політв’язень Кремля Сенцов є уособленням боротьби людини проти системи...

Це символ, зрозумілий усім, загальнолюдський, майже архетипічний: людина проти величезної держави, митець проти тирана, творчість проти війни, світло проти темряви.

Крім того, Сенцов – це цілком реальний, оприявлений символ свавілля й агресії Росії, російської окупації Криму. #Save Oleg Sentsov #Free Sentsov #Release Oleg Sentsov закликають гештеги світову спільноту. Остання відгукується, акції на підтримку незаконно засудженого українського режисера не припиняються, але Путін на них не зважає. Адже в країні, де досі шанують постать Сталіна, просто необхідна показова, публічна "страта" якогось незгодного на 20 років колонії суворого режиму у далекій Тюмені. Ще й за відверто абсурдним звинуваченням у "тероризмі".

Сенцов – ще й національний символ України. Росія тримає українців "у заручниках" уже кілька століть поспіль. Через постать Сенцова промовляють усі українці, передусім політв’язні. Коли у 2018-му Олег Сенцов оголосив безстрокове голодування, його вимогою стало звільнення всіх українських політв’язнів Кремля. Один за всіх, усі за одного.

Читайте також: В Німеччині вийде збірка оповідань Сенцов

Утім, поза медійним, символічним образом завжди стоїть жива, цілком конкретна людина. Якою ж людиною є Сенцов? Чим він живе, про що думає, чого прагне? Відповіді на ці запитання почасти можна знайти у збірці його автобіографічних оповідань під назвою "Жизня".

У травні 2019-го минуло 5 років із дня арешту Сенцова за сфабрикованими звинуваченнями. Цього ж місяця його автобіографія зазвучала українською мовою. У ВСЛ вийшла збірка Олегових оповідань, перекладених українською і поданих поруч із російськомовним оригіналом. Видавці зазначають, що це "надзвичайно важлива для Олега книжка, і, навіть перебуваючи в ув’язненні, він активно брав участь у її виданні".

Якою ж була "жизня" Олега Сенцова, коли він ріс у Криму? Всім автобіографічних оповідань допомагають це зрозуміти. Сенцов каже, що в його дитинстві було "достатньо світла", як і в будь-якої дитини, яка сприймає дійсність крізь призму магічного погляду на світ. Олег не надто зважав на сірість радянських реалій, адже сім’я, природа і друзі дарували йому радість і любов ("Уся доброта сіється в дитинстві", вважає він).

"Хвалити Бога, у мене було щасливе дитинство. Найтепліші, найулюбленіші місця в ньому – мій пес і прогулянки з ним", – пише Олег в оповіданні "Собака".

Олег із дитячою щирістю розповідає історію великої дружби, яка поступово згасала. Сумний фінал цієї історії (господар виросте, собака помре) знайомий багатьом із нас, як і чимало інших ситуацій, описаних у книжці Сенцова.

Узагалі "Жизня" – це про нас усіх. Надто тих, хто ріс у часи перебудови і 1990-х. Тих, хто лежав у депресивній радянській "больнічці", тих, у кого був сусід-роботяга, який із часом спився чи друг, що зайнявся сумнівним бізнесом. Олег розповідає ці історії з великим жалем і не меншою любов’ю, даючи змогу читачеві не лише прожити разом із героями їхні життя, а й зрозуміти, як вони вплинули на становлення самого автора. У своїх оповіданнях Сенцов здебільшого описує період свого зростання, переламний для більшості людей, він шукає себе, формує свій внутрішній кодекс честі. І з тих правил, які він обирає, із його морального вибору вже вимальовується Сенцов–символ, тихий бунтар, який не сприймає фальш, радянську показуху, несправедливість і жорстокість.

Читайте також: В Україні знімуть повнометражний фільм за сценарієм Олега Сенцова

"Усе життя я хотів бути як всі, але в мене не виходило. Усе життя я був сам-один і якось збоку", – скаже він в оповідання "Школа", де майже буденно опише як він став на порожньому місці об’єктом п’ятирічного буллінгу з боку своїх однокласників.

Так само спокійно, без пафосу, Олег розповідає, як подолав тяжкі хвороби, спричинені недбалістю "тьоті-вчительки", яка під час екскурсії "затрималася" на три години в магазинах, залишивши дітей на лютому морозі.

"Гадаєте, що ревматизмом, поліартритом і міокардитом не можна захворіти одночасно і в одинадцять років? Заліковуйте застуди – і не прагніть це перевірити", – іронізує автор у оповіданні "Больнічка".

У цьому оповіданні Сенцов розповідає про свої поневіряння по лікарнях і санаторіях, вказуючи, що його останнє перебування в "больнічці" у віці 14 років стало чітким етапом, на якому скінчилося його дитинство. Цьому передувала історія про його сусідів по палаті – хлопчика з синдром Дауна і хлопчика з хорошої сім’ї. Другий знущався над першим, Олег мовчки проковтнув цю кривду, не ставши на захист дитини з обмеженими можливостями. Але цей (не)вчинок змінив його на все життя: "Відтоді я жодного разу не змовчав, коли хтось когось намагався принизити, і я вже знаю напевно, що ніколи не мовчатиму й надалі".

Олег дотримався слова. Він не мовчить і досі, коли когось кривдять. А коли кривдять його, стоїчно зносить несправедливість і абсурдність свого ув’язнення і не просить про помилування. Очевидно, що він не планував бути незламним героєм, символом. Він хотів знімати кіно, жити з дружиною і дітьми у себе вдома, в українському Криму. Але в 2014 році "жизня" Сенцова повернула в інший бік через вторгнення Росії на його землю. Так творча особистість, кінорежисер, сценарист, письменник Олег Сенцов став відомим на весь світ як громадський діяч і політв’язень. Він став лауреатом Премії Сахарова "За свободу думки" та Національної премії України ім. Т. Шевченка. Але світове визнання і престижні нагороди – ніщо, коли в тебе немає найціннішого – волі.

Читайте також: "Поверніть нашого режисера": українські студенти провели акцію на підтримку Сенцова в Парижі. ФОТО

"От аби більше пожити молодим, повноцінним життям, отримувати від нього багато задоволення і дарувати його іншим, ходити або краще бігати, спати ночами чи не спати – і щоб усе це вирішував я сам, а не мій організм укупі з моїм лікарем", – пише він в оповіданні "Заповіт", іще не знаючи, що з часом це вирішуватиме не лікар, а наглядач у колонії суворого режиму.

Сенцов максимально відверто й лаконічно пише про своє сприйняття смерті і закінчує словами, які ніби забиває, мов цвяхи: "Я хочу, аби мене спалили. У попіл. І попіл розвіяли. Над морем. Щоб не лишилося. Нічого не лишилося. Тільки пам’ять. І справи. І друзі. І ви. І тоді я завжди буду з вами".

Після цих слів хочеться сказати тільки одне: "Олегу, будь з нами якнайдовше. Живий. Вільний. Це станеться. Ми в це віримо".

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і Telegram

Наталія ПЕТРИНСЬКА


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки


Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини