Нещодавно Державне Агентство енергоефективності та енергозбереження опублікувало нову концепцію під назвою “Створення умов для енергетичної утилізації побутових відходів”.

Про цю проблему говорять вже не перший рік. Змінювались президенти, уряди, депутати, а проблема зі сміттям в Україні так і залишилася. Хоча ця сфера має величезний економічний потенціал. Щорічно 10 млн. тонн побутових відходів просто вивозять і складують на полігонах, а могли отримувати з них близько 3,5 млн. Гкал теплової енергії та 1,2 млрд. кВт*год електричної енергії. Сумарно – це еквівалент 1 млрд. кубічних метрів газу.

За даними Мінрегіонбуду, на сьогодні близько 93,3% сміття вивозять на полігони. Відсортовується лише 4,2%, а використовується для виробництва теплової енергії взагалі мізерні 2,5%. При цьому лише 5434 сміттєзвалища зареєстровані офіційно, решта 30 184 стихійні сміттєзвалища без належного за ними догляду. Вони надзвичайно шкодять екології, утворюється небезпечний фільтрат, що потрапляє в навколишнє середовище, передусім до джерел з питною водою. Окрім того, перебувають під постійною загрозою самозаймання.

Читайте також: Сміттєві стартапи, або як відходи перетворити в бізнес

В чому проблема? Чому одні країни успішно справляються з переробкою сміття, а інші ні? Відповідь лежить на поверхні. Це інвестиції. В Україні ринок переробки сміття через недосконале законодавство практично не розвивається. Єдиний завод зі спалювання сміття знаходиться в Києві, але і він потребує негайної модернізації. Інвестиції в цю сферу можуть сягати сотень мільйонів євро. Держава таких коштів не має, цю прогалину цілком можуть закрити інвестори. Але чому вони цього не роблять?

Питання риторичне. Нинішнього “сміттєвого” тарифу вистачає хіба-що на вивезення та захоронення відходів. Власне переробка сміття коштує в рази дорожче. Чи готові українці платити європейські ціни за переробку? Сумнівно. Враховуючи ситуацію, держава має всіма можливими методами сприяти приходу приватних інвесторів у цю сферу. Спільно з Держенергоефективності ми працюємо над тим, щоб залучити інвестиції в сферу переробки та енергетичної утилізації сміття. Немає інвестицій – не буде й переробки. Істина проста.

Для вирішення цієї проблеми необхідно закласти правові передумови виробництва теплової та електричної енергії під час енергетичної утилізації сміття.

Перш за все, варто врахувати інтереси всіх сторін: громадян, держави та бізнесу. Не зважаючи на стрімкий розвиток технологій, що забезпечують повну екологічну безпеку процесу спалювання, я все ж погоджуюсь, що спалювання сміття не є класичним “зеленим” бізнесом.

Читайте також: Відмова від пластику на рівні міста, держави та світу

Як один із можливих варіантів забезпечити приплив інвестицій в цю сферу, запровадити “зелений” тариф на виробництво електроенергії під час енергетичної утилізації сміття, однак з певними нюансами. Наприклад, 50%  переробленого сміття можна оплачувати за “зеленим” тарифом, який би покривав закладені на будівництво сміттєпереробного заводу інвестиції. А решту 50% покривати звичайним для всіх тарифом. Це буде справедливо як для держави та інвесторів, так і для громадян, які нарешті побачать вирішення сміттєвої проблеми.

Перед нами стоїть проблема, яку не можуть вирішити вже десятки років. Час покласти цьому край. Вирішити сміттєву проблему реально. Для цього нам необхідні сміливі кроки і я вірю, що разом ми зможемо їх зробити. Тепер справа за законотворцями.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram