Якщо День прапора – це тріумф символа надії, День незалежності – це відверте віншування перемоги свободи та національно-ментального визволення від усіляких "від", то День Конституції асоціюється переважно з верховенством права, із тріумфом закону, ще й помноженого на виконаний людський обов`язок.

На жаль, свято конституції – то завжди празник надії. "Празник" – тому що червоний аркуш календаря, і таки є вельми файним мати зайвий "червоний лист" у розпал сезону відпочинку, – це вам не Новий Рік, коли на роботу йти не треба, а розпалювати грубку (платити за опалення) – будь ласка. Ні, День Конституції – навіть коли часом з того чи іншого боку над нею, рідною, відбувається чиновнича чи депутатська наруга, – приречений бути нашим улюбленим таки святом.

"Празник надії" – тому що попри майже чвертьсторічний ювілей ухвалення Основного Закону України – таки так, ним намагаються розпорядитися як "дишлом". Часом її рідну, Конституцію України, хвалять: мовляв, та вона найкраща в світі, ви от тільки спробуйте, тільки спробуйте жити за буквою її – і все стане кращим! Менталітет, країни, майбутнє наших дітей. Однак калейдоскопічно міняються думки, ґаранти Конституції, влади та концепції щодо "їйного", "до Конституції" ставлення. І вже – поправки, спроби переписування, численні недотримування, а то й прямі заклики – абсолютно переписати. Але завжди залишається надія: а) ґарант Конституції, наш президент, колись її таки захистить (а її 100% впровадження-дотримання захистить нас і наші інтереси), б) ми таки дошкребемо, і саме завдяки оцій, нашенській, Конституції до майбутнього, яке варто вважати світлим. І Конституцію полюблять не тільки прості смерті (за відпочивальний листок календаря), а навіть прокурори (і генпрокурори): за можливість праведно жити згідно зі своїм Основним Законом.

Читайте також: Україна святкує День Конституції

Сьогодні я зустрічаю старого футбольного фана в місті Віктора І. Відзначаю з сумом і ностальгією: він, стрункий і "піджарий" ще півтора року тому, все ще динамічно-жвавий, але уже "согбенний". З його слів відчуваю настрій епохи: дивно, але всі ці останні політичні події в країні – вибори президента, а невдовзі й парламентські – таки запалили смолоскипчик пригаслої-було політики й політизування нації. Звичайно, ту майже третину, що проіґнорувала скриньки і бюлетені і досі ще плюється при згадуванні про слово "політики", не нагодуєш ані телевізором, ані газетою, ані, можливо – одкровенням правди, якби таке було в чистому вигляді. Але, як от в очах старенького, але все ще палкого "пересічного" мешканця України, Віктора І., замість туману вічної зневіри з`явилися іскорки надії. Він от відчув: правда можлива, Конституція – не просто папірці. Комусь (правильному, на його думку) можна щось (головне – захищеність персони, праці, громадянства тощо) втілити позитивно.

"Щось має змінюватися, без змін жити не просто скучно, а ніяк неможливо", – коментує, долучаючись до нас із Віктором І. на тротуарі, Віка Г, і в її словах бачиться нарешті спокій (замість окріпних градусів емоцій, які вирували, скажімо, 21 квітня). У повітрі кінця цього червня відчувається особлива українська (всеукраїнська) надія: що тепер можна щось змінити, на когось вплинути, кудись рухатися. Можна почати не лише розкидати каміння, а й збирати його – акумулювати зусилля, вміння, матеріали, енергію – для будівництва реально спільного дому на ймення Україна.

Читайте також: Необхідно поважати закон і дотримуватися законів, без найменшого винятку, від президента, до бабусі, що торгує пиріжками

У цьому сила і міць, потенція чарівного слова "Конституція". Бо це основний державний документ. Він визначає державний устрій, порядок і принципи функціонування представницьких, виконавчих та судових органів влади, виборчу систему, права й обов'язки держави, суспільства та громадян. Якщо ми хочемо мати державу, порядок і принципи, ми маємо поважати свою Конституцію. Нація може бути будь-якою, держава – ні, вона має бути впорядкованою. Жодного іншого шляху до майбутнього своїх громадян зі знаком плюс як такого не має жодна держава. Тому – вітаймо наш Закон, і себе самих – у цьому Законі!

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram