MENU

Що читати: патріотична проза для підлітків (і не тільки)

436 0

Патріотична проза для підлітків"Не дуріте самі себе,
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь".
Тарас Шевченко

Після довгих років ігнорування й замовчування теми нашого радянського минулого, український дитліт, можна сказати, вибухнув одразу двома спробами осмислити цей неоднозначний період.

Першою була повість Зірки Мензатюк "Як я руйнувала імперію", другою стала повість для дітей молодшого шкільного віку Олени Захарченко "Хутір". І, оскільки обидві книжки з’явилися у Видавництві Старого Лева й обидві – передбачувано й закономірно – розповідають про останні роки існування Радянського Союзу й активних борців за незалежну Україну, абстрагуватися й утриматися від порівнянь доволі складно. Бо так уже склалося, що якщо сучасні українські автори дитячої й підліткової літератури і звертаються до історичного минулого, то переважно до часів Київської Русі та козаччини, адже там – колиска української героїки, епіки та міфології.

Охочих же копирсатися у тому, що відбувалося з українцями п’ятдесят-тридцять років тому – катма. Тож воно і не дивно, що про радянську Україну діти дізнаються як не з підручників історії (погодьтеся, інформація подана там не завжди цікава школярам), так із мультфільмів та кінофільмів минулого століття, пише Міра Київська спеціально для Вokmal.

"Як я руйнувала імперію", Зірка Мензатюк (11+).

Безперечно, головною метою книги Зірки Мензатюк "Як я руйнувала імперію", що свого часу потрапила до довгого списку премії Дитяча Книга року ВВС, є не так ознайомлення підлітків з особливостями існування нашої країни у складі СРСР, як пропагування національної ідеї. Однак, у будь-якому випадку, це чи не перша спроба говорити про радянську добу в сучасному українському дитліті, чим книжка й вирізняється на тлі інших "патріотичних" книжок.

"Як я руйнувала імперію" – це історія киянки Ярини про літні канікули 1988-го та 1989-го років, які вона проводить у бабусі та дідуся у майже фантастичному буковинському селі, де багатьом жителям вдалося зберегти не тільки українські традиції, але й пам’ять про свою національну історію: цісаря, бандерівців і УПА. Незважаючи на літо, канікули і вік головних героїв, мова йтиме про Чорнобильську трагедію, вади радянської освіти, "особливості" легкої промисловості й інші проблеми, з якими доводилося миритися українцям минулого століття.

Читайте також: Що дивитися: 20 найкращих фільмів десятиліття

Загалом, сюжет книги можна розглядати з кількох точок зору. Перш за все, повість розповідає про останні роки радянської імперії, про фальшивість комуністичної ідеології, зародження національної свідомості і перші протести проти СРСР. При цьому ключову роль у розвитку націоналістично-патріотичної теми тексту стає Яринчина подорож до Латвії, де разом з батьками дівчинка стає свідком мітингу Гельсінської спілки. Спостерігаючи за "окриленими" і "вільними духом" латвійцями, дівчина проводить паралелі між Україною та Латвією і змушує читача засумніватися у її реалістичності:

"Я слухала, дивилася і не йняла віри очам. Невже це можливо? Не тільки анекдоти політичні розказувати, а відкрито захищати свій народ, свою мову? Виявляти – хай мирний, хай пісенно-квітковий, але все-таки – протест? Я була здивована великим здивуванням. Цей вислів колись вичитала в арабських казках, і тепер він був дуже доречний".

Якою б патріотичною та свідомою вона не була, такі натхненні пасажі "в устах" тринадцятирічної дівчини виглядають штучно і нецікаво. Неприродною видається і надмірна ангажованість Яринки літературою. За кожної нагоди дівчина цитує вірші Симоненка й Сосюри, а розповідаючи про себе наводить рядки з "Наталки Полтавки" – якби не "варені" джинси, назвати її героїнею кінця 80-х років ХХ ст. було б складно.

Увесь текст повісті побудовано на простих і зрозумілих протиставленнях, покликаних переконати читачів у тому, що "совок" разом з усіма його жовтенятами, піонерами, комуністами та "кагебістами" – це абсолютне зло. Вислужливим пристосуванцям-комуністам протиставляються щирі українські патріоти, сірим і заляканим масам – пристрасні й рішучі революціонери, показним комуністичним парадам – народні свята та символічні ритуали, російськомовній радянській естраді – українські пісні, а оповите міфами і втілене в образі Софронихи ("живий персонаж Нечуя-Левицького") християнське мислення постає альтернативою "совковому" світогляду.

Через прагнення авторки ідеалізувати усе укрїнське і зобразити "імперію" з максимально негативної точки зору, виникає враження, ніби з часів Аркадія Гайдара та Івана Ле змінилися кольори прапорів, гасла й імена героїв (куди там Ніні, Даші та Лізі до Яринки, Півонії і Стефки з Миросею?), але лишилися ті ж самі методи конструювання текстів та, власне кажучи, мета літератури. Отож і маємо повість, у якій правдивість й історична конкретність художнього зображення дійсності сполучаються з завданням ідейної переробки і виховання у дусі соціалізму патріотизму. 

Звісно, що сьогодні книга Зірки Мензатюк цікавіша за більшість соцреалістичних текстів. Якщо забути про політику, то сюжет повісті "Як я ламала імперію" – це класична історія про канікули, під час яких дівчина-підліток знаходить справжню дружбу, переживає кілька пригод і дізнається, що таке кохання. Можливо, саме завдяки останньому сюжет тримається купи, адже, великою мірою, "Як я ламала імперію" – це історія надзвичайно різної і майже завжди нестямної й піднесеної любові: до рідних, хлопців, котиків і України. Шкода тільки, що, якщо з котиками та хлопцями усе виглядає відносно правдиво, то з Україною – надто вже політизовано і патетично.

У контексті сучасних подій подібні тексти важливі для України. Утім, у майбутньому хотілося б, аби обґрунтування національної ідеї та осмислення радянської доби у дитячій літературі здійснювалося філігранніше, а не абияк "по-стаханівськи".

"Хутір", Олена Захарченко (11+).

Якщо говорити про повість Олени Захарченко "Хутір", то для неї порівняння з історією від Зірки Мензатюк тільки на користь, адже на фоні "попередниці" вона виглядає значно цікавіше, сучасніше і навіть актуальніше. Центральна сюжетна лінія повісті розповідає захопливу історію про Христинку, 7-річну дівчинку, яку, аби відгородити від дорослих проблем, від батькового звільнення з університету, від КГБ, відвозять жити до бабусі й дідуся на хутір. Вперше опинившись у селі, Христя відкриває для себе маленькі й великі радості рустикального життя, втрапляє у різні халепи та пригоди, знаходить друзів і йде, врешті-решт, до школи, де переживає перші злети й падіння. Але поступово хутір стає тим сакральним й архетипним простором, у якому дівча дізнається таємниці свого роду та встановлює магічний зв’язок з природою, міфологією та справжнім, а, отже, українським минулим. Саме тут, на хуторі, проявляється її сутність чарівної Лісової Князівни, здатної розуміти мову звірят, птахів, русалок, мавок й інших міфічних істот. Саме тут Христя зустрічає старих українських повстанців, яким разом з друзями допомогає розвалити Радянський Союз… Отож основною зброєю проти "чужої" ідеології стає своєрідна українська (хуторянська!) еклектика – дивна суміш із лісових княгинь, князівн, повстанців, хуторян, інтелігентів, привидів, мавок та інших родичів гарбузових.

"Якось вдома дівчинка продекламувала слова, яких їх навчала вихователька: "Ленін – наш вождь і учитель". Однак тато наказав більше таких дурниць не говорити. Сказав, що це брехня і не всьому, чого їх навчають, можна вірити. Насправді, розповів татусь, жити у їхній країні страшно й бідно. Тому треба боротися проти цієї країни, боротися, щоб Україна стала незалежною".

– (Імпонує, що авторка повісті не намагається вкласти в уста своєї малолітньої героїні пафосних патріотичних фраз, а використовує для цього дорослих)

Поза тим, як до сюжету, так і до персонажів виникають питання та серйозні зауваження. Перш за все, відчутним є брак психологізму, який не тільки допоміг би встановити зв’язок між головною героїнею та читачем, але й зробив би повість цікавішою та захопливішою. Оскільки ж навіть сильні емоції всезнаючий наратор лише окреслює, а не намагається передавати художніми засобами, розуміти Христю та співпереживати їй складно навіть тоді, коли вона відчуває знайомі кожній дитині страхи, образи та ревнощі. Подібний схематизм можна помітити і в зображенні фантастичних світів, і в описах не-вирішальних подій, і в скупих діалогах між героями. Ніби економлячи папір й поспішаючи розповісти про головне, авторка залишає без належної уваги чимало ласих і яскравих моментів, які б не тільки сподобалися та запам’яталися читачам, але й допомагали активізувати уяву та спонукали до емпатії. Водночас, з сюжетно-композиційної точки зору невмотивованим видається поділ книжки на дві частини, що вкупі з усім вищесказаним формує уявлення про книжку як про таку собі чернетку фантастичної дилогії.

Читайте також: Чотири причини читати дитячі книжки в дорослому віці

"А як будете чемні, розкажу вам ще про Христинчині пригоди на хуторі. Про пошуки чарівних камінців Княгині Мильської, про знайомство з мавками та таємного листа у пляшці, знайденій під купою вугілля біля хатини померлого сторожа".

– (Навіщо наприкінці першої частини повісті наратор вирішує звернутися до читачів? Чому він або вона починає ставити якісь умови, якщо для того, аби прочитати другу частину, потрібно просто перегорнути сторніку?)

З-поміж іншого, неприємно здивувало вже звичне для українського дитліту однобоке ставлення до усього радянського, а також стереотипне і навіть дискримінаційне (!) зображення негативних героїв. Найяскравішим прикладом тут можуть бути Руслана й Тюремник – такі собі гіпертрофовані суржикомовні пролетарі, які намагають відібрати у Христі та її бабусі чарівні спадкові титули. Ця несамовита любов до аристократизму та ще й у пострадянській країні викликає подив і навіть обурення – згадайте-но, для порівняння, яким є ставлення до маґлів у Джоан Роулінґ.

Загалом, після прочитання повість Олени Захарченко "Хутір" залишає неоднозначні враження. З одного боку, хочеться порекомендувати її до прочитання через захопливий сюжет, гарну мову, красиву обкладинку і цікавий задум, з іншого – сховати за іншими книжками на полиці через пласкуватих героїв, відверту недопрацьованість та стереотипи.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і Telegram

Міра КИЇВСЬКА


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування »  

Новини